Купава Остапівна Улична – видатний український ботанік, одна із засновниць львівської бріологічної школи. Народилася 15 січня 1924 р. у селі Колодисте Уманського району Черкаської області – померла 14 листопада 2012 р.у Львові). Батько – Остап Гнатович Уличний – родом зі села Погорільці Перемишлянського району Львівської області. Навчаючись у гімназії, він організував гурток Наукового товариства імені Шевченка, який розігнали вже після першого засідання, а хлопця вигнали з гімназії та заарештували. Після закінчення курсів бухгалтерів, організованих для допомоги українцям з ініціативи НТШ, Остап Уличний працював у підприємця бухгалтером. З початком Першої світової війни його забрали до австрійської армії. Після боїв на г. Маківці він потрапив у полон і опинився в Росії. Працював робітником під Москвою. Мати Купави Остапівни – Тетяна Іванівна, 1888 р. народження, – після нещасливого першого шлюбу з козаком із Кубані працювала хатньою робітницею у сім’ї священика під Москвою. З початком революції 1917 р. Остап Уличний повернувся в Україну, де протягом 1919–1920 рр. працював у видавництві НТШ. Тоді ж до нього з Росії приїхала дружина, народилася донька Мирослава. Сім’я Уличних завжди була в курсі подій українського культурного життя: до них часто навідувалися Павло Тичина, Микола Зеров. Під час громадянської війни почалися переслідування українських патріотів, батька схопили військові генерала Муравйова і хотіли розстріляти, але завдяки благанням дружини-росіянки відпустили. Сім’я переїхала у село Колодисте (неофіційна назва – село Рижачка), що під Уманню. Тут народилася друга донька – Купава. Через постійні переслідування сім’я потрапляє на Кубань, а після колективізації 1929 р. знову повертається в Україну, де поселяється в с. Згурівка на Харківщині. Там Купава Улична навчалася з 1 по 9 клас. Зі спогадами дитинства тісно пов’язані прогулянки по Кочубеївському парку у Згурівці. Із зібраних у парку рослин дівчина оформила свій перший гербарій. Спонукало до цього, мабуть, і те, що батько якось привіз із Інституту ботаніки „Визначник рослин” В. Талієва. У страшні часи голодомору сім’я дивом вижила. Батька знову заарештували і засудили за те, що говорив про організований голод в Україні. Спочатку писав листи з Дніпропетровської тюрми, згодом із Караганди. Останню телеграму від батька сім’я одержала з Колими. У тяжкі воєнні роки мати з доньками переїхала у рідне село батька, на Галичину. У м. Перемишляни. Купава трохи працювала секретаркою у райземвідділі. У 1944 р. пішла на підготовчі курси Львівського державного університету, після яких вступила на біологічний факультет ЛДУ і навчалася там до 1950 р. Першу курсову роботу про птахів Закарпаття студентка виконала під керівництвом професора Ф. Страутмана. Великий вплив на формування світогляду К. Уличної як молодого науковця мав завідувач кафедри морфології та систематики рослин, відомий український вчений, бріолог зі світовим іменем, професор Андрій Созонтович Лазаренко, який відразу зауважив здібну студентку і залучив її до вивчення цікавої групи рослин – мохоподібних. Яскравими спогадами для К. Уличної були наукові експедиції з відомими ботаніками Д. Зеровим і М. Поповим. Перший рік після закінчення університету вона вчителювала у смт Ланівці Тернопільської області. У 1951 р. Купава Улична вступила до аспірантури Інституту агробіології АН УРСР. Професор А. С. Лазаренко, який тоді керував Інститутом, організував групу науковців для вивчення бріофлори Карпат. Купава Остапівна обрала для дослідження Буковинські Карпати (Чернівецька область), а в 1954 р. захистила кандидатську дисертацію за темою „Аналіз бріофлори Чернівецької області". У 1954–1955 роках вона працювала на посаді заступника директора з наукової роботи ботанічного саду Львівського державного університету, у 1955–1957 роках – старшим науковим співробітником. У 1957 р. на конкурсній основі її обрали молодшим науковим співробітником відділу ботаніки Львівського науково-природничого музею АН УРСР. Відділом у цей час керував професор Андрій Созонтович Лазаренко. Згодом цей відділ стане окремим структурним підрозділом Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, там Купава Улична працювала до 1967 року. У наступні роки (1967–1970) була асистентом кафедри біології Львівського медичного інституту. Найосновніші віхи наукової діяльності Купави Остапівни пов’язані з Державним природознавчим музеєм АН УРСР, де вона працювала вченим секретарем (1970–1979 рр.). У 1979 р. К. О. Улична вийшла на пенсію, продовжуючи активну наукову діяльність. Перші наукові праці К. О. Уличної присвячені вивченню бріофлори Буковинських Карпат. Численні експедиції у Карпати дали можливість зібрати розмаїтий і цінний матеріал, який значно збагатив бріологічний гербарій, ставши основою для багатьох наукових праць, у яких дослідниця описує багато нових і цікавих для України видів мохів. Багато праці присвятила К. О. Улична вивченню поширення й життєвості рідкісних видів, детальному картуванню їх місцевиростань, зокрема представників стародавньої родини Seligeriaceae на заході України. Детальне дослідження бріофлори Чорногори дало змогу не лише уточнити й визначити основні історичні етапи поширення мохоподібних, а й пов’язати його із загальним розвитком рослинного покриву на цій території. К. Улична зібрала величезні та цінні гербарні колекції мохоподібних під час бріологічних експедицій і геоботанічних обстежень Українських Карпат (Бескиди, Горгани, Чорногора, Чивчино-Гринявські гори), які нині зберігаються в гербарії Державного природознавчого музею НАН України. Згодом вона провела розгорнуті флористичні дослідження на Передкарпатті та Поділлі, що значно поповнили бріологічні фонди музею. Гербарій печіночних і сфагнових мохів Державного природознавчого музею був закладений Купавою Остапівною у 1960–1961 роках з матеріалів власного збору, а також із переданих академіком АН УРСР Д. К. Зеровим зразків гербарію Інституту ботаніки АН УРСР. Упродовж 1970–1976 років К. О. Улична зібрала значні мікологічні матеріали, що виділені в окрему колекцію (Mycophyta) Гербарію несудинних рослин. У 1970–1971 роках вчена розпочала критичний перегляд, упорядкування, опрацювання невизначених матеріалів, інвентаризацію та критичний перегляд окремих родин. Частину гербарію становлять ексикати і дублетні зразки, прислані дослідниці із бріологічних гербаріїв різних міст України та зарубіжжя, переважно з Фінляндії (Т. Копонен і співробітники). Коло питань, які цікавили Купаву Остапівну, охоплювало різноманітні аспекти бріології. Її наукові праці відзначаються актуальністю та важливістю розглянутих проблем, широко відомі серед бріологів у світі. Вагомий внесок К. О. Улична зробила у підготовку та виховання наукових кадрів, вона щедро ділилася невичерпним досвідом і знаннями зі своїми молодшими колегами й аспірантами (Т. Г. Кулик, С. В. Гапон, З. І. Мамчур). Учнями Купави Остапівни вважають себе науковці відділу екоморфогенезу рослин Інституту екології Карпат НАН України: О. В. Лобачевська, Я. Д. Хоркавців, І. С. Данилків. Її невичерпна працьовитість і принциповість є кращим прикладом наукового дерзання, цілеспрямованої праці, справжньої любові до науки і природи. (за Лобачевська, Мамчур, Кулик, 2009)