Володимир Ксаверій Тадей Дідушицький (22 червня 1825, с. Яришів, Могилів-Подільський район, Вінницька область — 18 вересня 1899, с. Поториця, Сокальський район, Львівська область) — спольщений граф українського походження, меценат, колекціонер, природознавець, зоолог, етнограф, археолог, засновник Природознавчого музею у Львові, член-кореспондент Академії наук у Кракові, політичний діяч у Галичині. Один з очільників «Руського Собору». Перший куратор Крайової школи лісового господарства. Єдиний син графа Юзефа-Каласантія Дідушицького та його дружини Анни Пауліни з роду графів Дзялинських. Дідушицькі свій рід вели від руських бояр Дідушичів, які з XV століття осіли в околицях Стрия. Згідно з генеалогічною легендою, походили від князя Василька Романовича — брата короля Данила I. З дитячого віку хлопець виявляв замилування до природи, що особливо підтримувала та прагнула розвинути його мати. Здобув домашню освіту, для цього батьки наймали відомих учених: Авґуста Бєльовського (директора, який викладав історію та літературу), Вінцента Поля (географія), Ернеста Шауера (орнітологія) тощо. Крім того, зібрана батьком бібліотека в родовому маєтку в Поториці налічувала тисячі книг, рукописи, ікони, картини. Виховання супроводжували подорожі за кордон, під час яких Володимира найбільше цікавили природничі музеї. У 1848 році Володимир Дідушицький — член Центральної національної ради та польської Національної гвардії. Сам скасував панщину у своїх маєтках, матеріально допомагав революціонерам. Того ж року серед інших галицьких аристократів зголошувався до єпископа Григорія Яхимовича, щоб перейти з латинського на грецький обряд. Яхимович їм відмовив, сказавши що русини своєї шляхти не мають і не потребують. Графа тричі обрали послом до Галицького сейму (1861, 1867, 1877), але він відмовлявся від мандату. Все ж засідав у сеймі після додаткових виборів 1865-1867 та 1874-1876 рр. 1861 р. — з нагоди перших виборів до сейму в його палаці на Курковій відбулися переговори польських і українських політиків про утворення єдиної галицької фракції в австрійському парламенті. 1876 — маршалок Галичини. 1857 — переніс свої колекції до Львова, 1868 року розмістив їх у кам'яниці на вул. Театральній, де організував музей. Свою колекцію він відкрив для відвідувачів у 1870-му році, а в 1880 — подарував свій музей разом із палацом, де він розташувався, місту Львову. При цьому залишився ординатором — людиною, яка музей утримує, платить зарплату працівникам і забезпечує видавничу діяльність. Передавши музеєві Поторицько-Заріцьку ординацію, забезпечив йому фінансову стабільність. За цей дар Львівський університет надав графу Дідушицькому докторат honoris causa. Музей графа Дідушицького був найбагатшою інституцією серед подібних у Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї були також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. Був членом різних наукових товариств світу, належав до ініціаторів створення Вищої рільничої школи в Дублянах (тепер — Львівський національний аграрний університет), був також першим куратором Крайової школи лісового господарства.) і Галицького мисливського товариства, неодноразово представляв Галичину на світових господарських виставках, зокрема у Відні та Парижі, а за активну участь в організації виставки 1877 року у Львові дістав почесне громадянство міста. Улітку 1895 року граф почав втрачати сили і попросив відвезти його в Поторицю у власний маєток. Розшукав гуцульських майстрів — різьбярів на дереві Шкрібляків, фінансував їм поїздки до Відня та Парижа, чим сприяв їхній славі. Сучасники згадують про один із балів у графському палаці на Курковій, який нагадував гуцульське весілля. Помер Володимир Дідушицький 18 вересня 1899 року у своєму маєтку в с. Поториця (нині — село Сокальського р-ну Львівської області). Похований з почестями і з великою похоронною процесією у родовому гробівці костелу Архангела Михайла села Заріччя біля Ярослава (Польща, Підкарпатське воєводство). Тут у родинному парку зі ставком розташований палац Дідушицьких XIX століття у неокласичному стилі, де з 2008 року функціонує музей Дідушицьких. Його приватні збірки нині становлять основу колекцій Державного природознавчого музею НАН України і Музею етнографії та художнього промислу у Львові. У Львові мав палац на теперішній вул. вул. Лисенка (колись Куркова, нині тут міститься штаб військово-повітряних сил Західного повітряного командування) та будинок на вул. Театральній, 18. Найдорожчим маєтком Дідушицького були Пеняки під Бродами, поблизу тогочасного австрійсько-російського кордону. У перший період свого життя мешкав у Поториці, де займався господарством, самоосвітою, колекціонував зоологічні, ботанічні та мінералогічні експонати.