НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Esox lucius
Linnaeus, 1758 - Щука звичайна
Синонім
Народна назва
Щука
Щука
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Об'єкт рибальства
Об'єкт рибальства
Примітки
Детально
Родова назва, Esox, походить від грец. ίσοξ — Велика риба, і від шотл. гел. Lucy — лосось. Щука звичайна поширена циркумполярно, в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал — один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На території України щука звичайна трапляється всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматизації — зокрема до Чорноріченського водосховища поблизу Севастополя). Найбільш комфортні місця для щуки — річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів — наприклад у Фінській, Ризькій та Курській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря. Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити у водоймах з рН 4,75. Під час зниження вмісту кисню до 3,0-2,0 мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине. У природних водоймах самиці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самці — на п'ятому. Нерест щуки відбувається за температури 3-6°С, відразу після танення криги, біля берега на глибині 0,5-1 метр. Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми — найкрупніші. У цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самиці; біля великих самиць — до 8 самців. Самиця пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самиці, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні частини спини риб. Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу та інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись нерестовищем і мечучи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самиці часто вистрибують з води в повітря. Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17,5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабко-клейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість зникає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні. Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а в міру прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине. Якщо після нересту щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри — таке явище часто спостерігають у водосховищах, рівень яких є несталим. Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6,7-7,6 мм в довжину.
Родова назва, Esox, походить від грец. ίσοξ — Велика риба, і від шотл. гел. Lucy — лосось. Щука звичайна поширена циркумполярно, в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал — один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На території України щука звичайна трапляється всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматизації — зокрема до Чорноріченського водосховища поблизу Севастополя). Найбільш комфортні місця для щуки — річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів — наприклад у Фінській, Ризькій та Курській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря. Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити у водоймах з рН 4,75. Під час зниження вмісту кисню до 3,0-2,0 мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине. У природних водоймах самиці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самці — на п'ятому. Нерест щуки відбувається за температури 3-6°С, відразу після танення криги, біля берега на глибині 0,5-1 метр. Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми — найкрупніші. У цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самиці; біля великих самиць — до 8 самців. Самиця пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самиці, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні частини спини риб. Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу та інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись нерестовищем і мечучи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самиці часто вистрибують з води в повітря. Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17,5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабко-клейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість зникає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні. Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а в міру прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине. Якщо після нересту щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри — таке явище часто спостерігають у водосховищах, рівень яких є несталим. Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6,7-7,6 мм в довжину.
Література
- Грищенко В.М. Фауна хребетних тварин Канівського природного заповідника. - Канів, 2021. - 24 с.
View source - Погребняк О.І., Курячий К.В., Сидоренко О.А. Іхтіофауна перспективної для заповідання ділянки русла річки Сухий Торець // Моніторинг та охорона біорізноманіття в Україні / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – 2020. – Вип.16, Т.3. – С.412-416.
- Соколов Н.Ю. Каталог колекції круглоротих і риб Державного природознавчого музею НАН України // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2004. – Т.19. – С. 15-28.
View source
- Kutsokon Iu., Kvach Yu., Dykyy I., Dzyziuk N. The first report of the brown bullhead Ameiurus nebulosus (Le Sueur, 1819) in the Dniester River drainage, Ukraine // BioInvasions Records. - 2018. - Vol.7, Iss.3. - P.319-324.
View source
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Actinopterygii
Esociformes
Esocidae
