НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Fagopyrum esculentum
Moench - Гречка
Синонім
- Fagopyrum cereale (Salisb.) Raf.
- Fagopyrum dryandrii Fenzl
- Fagopyrum emarginatum Gaertn.
- Fagopyrum fagopyrum (L.) Shafer
- Fagopyrum macropterum Fenzl
- Fagopyrum sagittatum Gilib.
- Polygonum fagopyrum L.
- Polygonum gracile Meisn.
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Технічні культури; Їстівний
Технічні культури; Їстівний
Примітки
Детально
Батьківщина гречки — Гімалаї та Тибет. Тибетці, а за ними й китайці, корейці, японці і зараз сприймають гречані зерна швидше як насіння, яке частіше просто додають до борошна іншого походження — для кольору чи смаку. Використовувати гречку як головний інгредієнт у стравах, робити з неї каші, а потім і хліб першими навчилися мешканці степу — кочові і напівкочові іраномовні племена, відомі нам під назвою саків. Саме в могильниках саків на Алтаї знайдені найдавніші археологічні свідчення вживання гречки у їжу. Її вирощування не вимагало такої ретельної обробки землі, як злаки, зростала гречка навіть на поганих ґрунтах, а при необхідності нею можна було годувати й худобу, яка для скотарів була все ж головним багатством. В саків гречку запозичили споріднені з ними народи — сармати і скіфи. За їхніми посередництвом вона потрапила і до України. Вчені стверджують, що її вирощували і їли мешканці Немирівського городища, розкопаного у Вінницькій області. В Україні гречка набула особливого поширення після навали Батия. Цьому сприяла невибагливість цієї культури. Постійно доглядати за ланами за доби регулярних нападів кочовиків було важко. Навіть з появою козацтва і Запорозької Січі, ця особливість гречки залишалася затребуваною. І вона століттями була «культурою тривожного кордону». Козаки своїх сусідів-селян сприймали насамперед як «гречкосіїв», хоча ті, звісно, вирощували не лише гречку. З XVI ст. Україна перетворилася на експортера хліба до Західної Європи. Натомість непопулярну на Заході гречку селяни залишали для власних потреб. Зазвичай її сіяли подалі від чужого ока, на схилах ярів тощо. Саме тому гречка вважалася місцем, де найкраще усамітнюватися коханцям, і згодом виник вислів «стрибати в гречку». речка, як і просо, рис, належить до найважливіших круп'яних культур і є єдиною незлаковою рослиною в групі зернових культур. Крупа з неї має високі споживчі, смакові й дієтичні якості. У зерні гречки міститься від 10% до 15% (у середньому 13,1%) білка, 67,8% вуглеводів, 3,1% олії, 2,8% золи, 13,1% клітковини. У складі білка гречки переважають легкорозчинні глобуліни та глютеніни, тому він краще засвоюється і поживніший за білок злакових культур (наближається за якістю до білків зернобобових культур). Містить багато незамінних амінокислот: аргінін (12,7%), лізин (7,9%), цистин (1%), гістидин (0,59%) та ін. У золі гречки багато фосфорної кислоти (48,7%), оксиду калію (23,1%) та оксиду магнію (12,4%). За вмістом заліза (1,7%) вона переважає інші круп'яні культури, а також багата на мідь. У зерні гречки містяться органічні кислоти (лимонна, яблучна, малеїнова, щавлева), які сприяють кращому засвоєнню не тільки гречаної каші, а й інших страв, які вживаються після неї. До складу зерна гречки входять такі цінні вітаміни, як B1, В2, В6, Р (рутин), необхідні для нормальної фізіологічної діяльності людського організму. Цим визначається цінність гречки як лікувально-дієтичного продукту харчування. Гречана крупа швидко розварюється, відзначається високою калорійністю. Хімічний склад зерна характеризує гречану крупу як важливий продукт харчування, особливо для дітей, літніх людей, а також осіб, хворих на діабет, гіпертонію, склероз, виразкову хворобу шлунка, розлад нервової системи. Кашу з гречаної крупи вважають національною українською стравою. Із зерна гречки виробляють гречане борошно, придатне для виготовлення млинців, галушок, вареників, здавна відомих українських «гречаників», печива, макаронів, деяких сортів шоколаду. У хлібопеченні це борошно не використовують через брак у зерні клейковини.
Батьківщина гречки — Гімалаї та Тибет. Тибетці, а за ними й китайці, корейці, японці і зараз сприймають гречані зерна швидше як насіння, яке частіше просто додають до борошна іншого походження — для кольору чи смаку. Використовувати гречку як головний інгредієнт у стравах, робити з неї каші, а потім і хліб першими навчилися мешканці степу — кочові і напівкочові іраномовні племена, відомі нам під назвою саків. Саме в могильниках саків на Алтаї знайдені найдавніші археологічні свідчення вживання гречки у їжу. Її вирощування не вимагало такої ретельної обробки землі, як злаки, зростала гречка навіть на поганих ґрунтах, а при необхідності нею можна було годувати й худобу, яка для скотарів була все ж головним багатством. В саків гречку запозичили споріднені з ними народи — сармати і скіфи. За їхніми посередництвом вона потрапила і до України. Вчені стверджують, що її вирощували і їли мешканці Немирівського городища, розкопаного у Вінницькій області. В Україні гречка набула особливого поширення після навали Батия. Цьому сприяла невибагливість цієї культури. Постійно доглядати за ланами за доби регулярних нападів кочовиків було важко. Навіть з появою козацтва і Запорозької Січі, ця особливість гречки залишалася затребуваною. І вона століттями була «культурою тривожного кордону». Козаки своїх сусідів-селян сприймали насамперед як «гречкосіїв», хоча ті, звісно, вирощували не лише гречку. З XVI ст. Україна перетворилася на експортера хліба до Західної Європи. Натомість непопулярну на Заході гречку селяни залишали для власних потреб. Зазвичай її сіяли подалі від чужого ока, на схилах ярів тощо. Саме тому гречка вважалася місцем, де найкраще усамітнюватися коханцям, і згодом виник вислів «стрибати в гречку». речка, як і просо, рис, належить до найважливіших круп'яних культур і є єдиною незлаковою рослиною в групі зернових культур. Крупа з неї має високі споживчі, смакові й дієтичні якості. У зерні гречки міститься від 10% до 15% (у середньому 13,1%) білка, 67,8% вуглеводів, 3,1% олії, 2,8% золи, 13,1% клітковини. У складі білка гречки переважають легкорозчинні глобуліни та глютеніни, тому він краще засвоюється і поживніший за білок злакових культур (наближається за якістю до білків зернобобових культур). Містить багато незамінних амінокислот: аргінін (12,7%), лізин (7,9%), цистин (1%), гістидин (0,59%) та ін. У золі гречки багато фосфорної кислоти (48,7%), оксиду калію (23,1%) та оксиду магнію (12,4%). За вмістом заліза (1,7%) вона переважає інші круп'яні культури, а також багата на мідь. У зерні гречки містяться органічні кислоти (лимонна, яблучна, малеїнова, щавлева), які сприяють кращому засвоєнню не тільки гречаної каші, а й інших страв, які вживаються після неї. До складу зерна гречки входять такі цінні вітаміни, як B1, В2, В6, Р (рутин), необхідні для нормальної фізіологічної діяльності людського організму. Цим визначається цінність гречки як лікувально-дієтичного продукту харчування. Гречана крупа швидко розварюється, відзначається високою калорійністю. Хімічний склад зерна характеризує гречану крупу як важливий продукт харчування, особливо для дітей, літніх людей, а також осіб, хворих на діабет, гіпертонію, склероз, виразкову хворобу шлунка, розлад нервової системи. Кашу з гречаної крупи вважають національною українською стравою. Із зерна гречки виробляють гречане борошно, придатне для виготовлення млинців, галушок, вареників, здавна відомих українських «гречаників», печива, макаронів, деяких сортів шоколаду. У хлібопеченні це борошно не використовують через брак у зерні клейковини.
Література
- Гончаренко В.І., Калінович Н.О. Флора судинних рослин Шацького національного природного парку // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Сер.: Біологічні науки. - 2009. - №2. - С.5-17.
View source
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Caryophyllales
Polygonaceae
