НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Perca fluviatilis
Linnaeus, 1758 - Окунь звичайний
Синонім
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Об'єкт рибальства
Об'єкт рибальства
Примітки
Детально
Окунь звичайний зустрічається в Європі (окрім Іспанії, Португалії та північної Скандинавії), в північній Азії до басейну Колими включно, але його немає в озерах Балхаш, Іссик-Куль та басейні Амуру за винятком озера Кеноно поблизу Чити, куди він був заселений на початку XIX сторіччя. У другій половині XIX сторіччя звичайного окуня з Великобританії перевезли до водойм Австралії, Тасманії та Нової Зеландії, де він добре прижився. Інтродукція до водойм Південної Африки виявилась безуспішною, хоча в перші роки після заселення і спостерігався спалах чисельності. У великих озерах та водосховищах окунь утворює дві екологічні форми, що притаманні різним частинам водойми: дрібний прибережний «трав'яний» та великий глибинний. Трав'яний окунь росте повільно у його харчуванні велике значення має зоопланктон, личинки комах та водні безхребетні. Глибинний окунь — хижак, росте швидко. Найбільші особини сягають довжини 40 см та ваги більш ніж 2 кг (задокументовано вилов окуня довжиною 55 см та вагою 3 кг). Великі окуні виглядають горбатими, оскільки більше ростуть у висоту та товщину, аніж в довжину. Статевої зрілості окунь досягає рано: самці — в 1-2 роки, самиці — в 3-4. В залежності від розміру самиці відкладають від 12 до 300 і навіть 900 тисяч ікринок. Нерест відбувається за температури води від 1 до 15°С. Ікру відкладають на тогорічну рослинність, корчі, корені, гілки верб, а подекуди навіть на ґрунт. Кладка - пустотіла сітчаста трубка з студенистої речовини, стінки якої мають комірчасту будову. Ікринки розташовані по 2-3 штуки на кожному боці комірки. Діаметр ікринки становить близько 3,5 мм, жовток містить велику жирову краплю. Студениста речовина, в яку занурені ікринки, захищає їх від сапролегнії (паразитичний пліснявий грибок) та невеликих безхребетних. На першому році життя маленькі окуні в річках тримаються в прибережних заростях, в озерах та водосховищах виявляють широку екологічну пластичність до вибору об'єктів харчування та місць помешкання. Одні ведуть себе як істині планктонофаги, відгодовуючись на пелагіалі, інші притримуються прибережних заростей, харчуючись там безхребетними або виступаючи в ролі хижаків. Окунь може переходити на хиже харчування за довжини 2-4 см, але звичайно стає хижаком, досягши довжини понад 10 см. Харчується дрібною рибою, молоддю великих риб, а також власною. На приріст 1 кг маси окуня витрачається 5.5 кг іншої риби в живій вазі. Окунь здійснює невеликі міграції до місць нересту та відгодівлі. З великих озер та річок нерідко підіймається в притоки і при повені відкладає там ікру. Після нересту здійснює нагульні міграції в заплавні озера. Широке розповсюдження та відносно велика чисельність зробили окуня доступною здобиччю для багатьох хижих видів риб (сом, щука, судак, минь), а також навколоводних птахів (чайок та крачок).
Окунь звичайний зустрічається в Європі (окрім Іспанії, Португалії та північної Скандинавії), в північній Азії до басейну Колими включно, але його немає в озерах Балхаш, Іссик-Куль та басейні Амуру за винятком озера Кеноно поблизу Чити, куди він був заселений на початку XIX сторіччя. У другій половині XIX сторіччя звичайного окуня з Великобританії перевезли до водойм Австралії, Тасманії та Нової Зеландії, де він добре прижився. Інтродукція до водойм Південної Африки виявилась безуспішною, хоча в перші роки після заселення і спостерігався спалах чисельності. У великих озерах та водосховищах окунь утворює дві екологічні форми, що притаманні різним частинам водойми: дрібний прибережний «трав'яний» та великий глибинний. Трав'яний окунь росте повільно у його харчуванні велике значення має зоопланктон, личинки комах та водні безхребетні. Глибинний окунь — хижак, росте швидко. Найбільші особини сягають довжини 40 см та ваги більш ніж 2 кг (задокументовано вилов окуня довжиною 55 см та вагою 3 кг). Великі окуні виглядають горбатими, оскільки більше ростуть у висоту та товщину, аніж в довжину. Статевої зрілості окунь досягає рано: самці — в 1-2 роки, самиці — в 3-4. В залежності від розміру самиці відкладають від 12 до 300 і навіть 900 тисяч ікринок. Нерест відбувається за температури води від 1 до 15°С. Ікру відкладають на тогорічну рослинність, корчі, корені, гілки верб, а подекуди навіть на ґрунт. Кладка - пустотіла сітчаста трубка з студенистої речовини, стінки якої мають комірчасту будову. Ікринки розташовані по 2-3 штуки на кожному боці комірки. Діаметр ікринки становить близько 3,5 мм, жовток містить велику жирову краплю. Студениста речовина, в яку занурені ікринки, захищає їх від сапролегнії (паразитичний пліснявий грибок) та невеликих безхребетних. На першому році життя маленькі окуні в річках тримаються в прибережних заростях, в озерах та водосховищах виявляють широку екологічну пластичність до вибору об'єктів харчування та місць помешкання. Одні ведуть себе як істині планктонофаги, відгодовуючись на пелагіалі, інші притримуються прибережних заростей, харчуючись там безхребетними або виступаючи в ролі хижаків. Окунь може переходити на хиже харчування за довжини 2-4 см, але звичайно стає хижаком, досягши довжини понад 10 см. Харчується дрібною рибою, молоддю великих риб, а також власною. На приріст 1 кг маси окуня витрачається 5.5 кг іншої риби в живій вазі. Окунь здійснює невеликі міграції до місць нересту та відгодівлі. З великих озер та річок нерідко підіймається в притоки і при повені відкладає там ікру. Після нересту здійснює нагульні міграції в заплавні озера. Широке розповсюдження та відносно велика чисельність зробили окуня доступною здобиччю для багатьох хижих видів риб (сом, щука, судак, минь), а також навколоводних птахів (чайок та крачок).
Література
- Погребняк О.І., Курячий К.В., Сидоренко О.А. Іхтіофауна перспективної для заповідання ділянки русла річки Сухий Торець // Моніторинг та охорона біорізноманіття в Україні / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – 2020. – Вип.16, Т.3. – С.412-416.
- Соколов Н.Ю. Каталог колекції круглоротих і риб Державного природознавчого музею НАН України // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2004. – Т.19. – С. 15-28.
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Actinopterygii
Perciformes
Percidae
