НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття

Bufo viridis Laurenti, 1768 - Ропуха зелена

Синонім
  • Bufotes viridis (Laurenti, 1768)
  • Pseudepidalea viridis (Laurenti, 1768)
Народна назва

Зображення
Природоохоронний статус
Be (II); EUHD (IV)
Цінність виду
Примітки
Детально
Ареал зеленої ропухи пролягає від Західної Франції і далі на схід охоплює майже всі європейські країни, в тому числі південь Швеції, країни Балтії, Білорусь, Україну. В Росії на півночі доходить до Псковської, Вологодської, Кіровської та Пермської областей, а на сході — до Середнього Уралу. У південному напрямку поширені до Північної Африки, Малої та Передньої Азії, Аравійського півострова і далі на схід до Західного Китаю та Монголії, де представлені тетраплоїди цієї групи. За різними підрахунками, вид у межах європейської та азійської частин свого ареалу представлений 8-10 підвидами. У фауні України живе номінативний підвид. Зелена ропуха в Україні трапляється майже повсюдно. У гірських районах Карпат та Криму піднімається на висоту понад 1000 метрів. Результати порівняння мінливості розмірних характеристик тіла й кінцівок зелених ропух з різних ділянок ареалу як в Україні, так і в прилеглих регіонах показали цілий ряд достовірних відмінностей, пов'язаних з індивідуальною, внутрішньопопуляційною та міжпопуляційною мінливістю. Зелена ропуха, будучи у своєму поширенні пов'язаною зі степовими біотопами, у лісовій та в лісостеповій зонах також тримається відкритих ділянок (вирубок, просік, полів, луків, орних земель). Другою особливістю зеленої ропухи є значна синантропність — вид звичайний у різних типах населених пунктів, починаючи з великих міст і закінчуючи сільською місцевістю. Дані обліків у сезон розмноження та після його закінчення суттєво відмінні. Так, на півдні України (Запорізька, Херсонська області) у весняний період щільність зелених ропух на місцях нересту може досягати 80-100 і більше особин на 100 м берегових ділянок, а згодом у типових місцях свого перебування — 10-20 особин на 100 м маршруту. У Дніпропетровській області щільність зелених ропух у відкритих біотопах становить 0,05-0,1 ос./га. Прив'язаність зелених ропух після закінчення сезону розмноження до водойм неістотна. Початок весняної активності у південних регіонах зазвичай припадає на кінець лютого — березень при прогріванні повітря в середньому до 10 °C і води до 5-8°С. При поверненні весняних холодів активність часто не припиняється у зв'язку з тим, що зелені ропухи при цьому тримаються у воді, температура якої на декілька градусів перевищує температуру повітря. Так, у східних ділянках ареалу (Туркменистан) ропухи перебували на нересті під час снігопаду навесні при падінні температури повітря до 3-5°С. На Південному березі Криму зелені ропухи можуть бути активні у зимові місяці. Під час сезону розмноження зелені ропухи часто бувають активні цілодобово, після його закінчення для них характерний присмерково-нічний спосіб життя. Місцем відкладання ікри слугують різні типи водойм, у тому числі калюжі, стариці річок, озера, стави, дренажні та зрошувальні канали, заповнені водою колії ґрунтових доріг, калюжі біля водонапірних веж, тимчасові водойми на зрошуваних полях тощо. Можливо, це певною мірою також зумовлене й тим, що розвиток ікри та пуголовків може відбуватися у водоймах з різними гідрохімічними характеристиками, включаючи підвищену солоність води, насиченість органікою (нерест ропух, ікру та личинок нерідко відзначали у прибережних солонуватих водоймах біля моря й лиманів, у стічних канавах на тваринницьких фермах і т. д.). Нерестовий період, як вже зазначалося, порівняно з сірою ропухою розтягнутий, і співаючі самці на місцях розмноження присутні з березня по червень-липень. Після парування й відкладання ікри самці, на відміну від самиць, деякий час ще залишаються у водоймах (є підтвердження охорони ними кладки). Кількість ікринок, відкладених однією самицею, становить 3-5 тис., хоча в окремих особин вона може сягати 15-30 тис. Ікра розташована звичайно у два ряди, діаметр ікринок становить 2,34-2,35 мм. Довжина ікряних шнурів, які звичайно відкладаються біля берега на глибині 10-20 см, становить 7-10 м. За даними лабораторних спостережень та польових досліджень, вилуплення личинок при температурі води 15-18°С відбувається через 3-5 днів. Перші 2-3 дні личинки залишаються малорухомими, потім починають активно рухатися й живитися. Їхні розміри у цей час незначні й становлять 3-4 мм. Тривалість личинкового розвитку при середній денній температурі повітря 15-20°С становить 30-50 днів. Довжина тіла пуголовків у кінці розвитку мінлива й зазвичай сягає 25-45 мм (з хвостом). По завершенні метаморфозу молоді особини широко мігрують від місць личинкового розвитку, і їхня чисельність на прилеглих до водойм ділянках у цей час досягає понад 100 особин на 100 м маршрутного обліку. Зелені ропухи у денний час можуть активно займати найрізноманітніші сховища, і їх нерідко виявляли у норах гризунів, купах каміння, порожнинах ґрунту, у листовій підстилці та дерні, у підвалах, під пнями й коренями дерев; у м'якому ґрунті вони здатні викопувати неглибокі нори до 10-20 см. При освоєнні «біотопів» населених пунктів вони успішно займають освітлені ділянки під вуличними ліхтарями для нічного полювання на комах. Статевозрілими стають після другої-третьої (самці) або третьої-четвертої (самиці) зимівель. Співвідношення статей мінливе (самців від 40 до 75% у вибірці), що, очевидно, певною мірою пов'язано як з місцями обліку на місцях нересту чи поза ними, так і з специфікою популяційної структури у різних регіонах. Сезон активності триває до вересня-листопада залежно від географічної широти місцевості та її висоти над рівнем моря. У похмурні та дощові дні у вересні-жовтні нерідко відзначалися масові міграції на місця зимівлі. У живленні личинок тваринні корми (найпростіші, дрібні ракоподібні) відіграють меншу роль, ніж детрит та водорості. З початком появи передніх та задніх кінцівок (часто за наявності залишків нерезорбованого хвоста) тварини переходять на живлення наземними безхребетними — двокрилими, жуками та ін. У дієті дорослих зелених ропух, так само як і сірої ропухи, характерна значна частка мурашок. Дослідження у Карпатах показали поряд з істотною наявністю метеликів та мурашок, переважання у раціоні зеленої ропухи жуків (довгоносики до 37,5%, туруни до 32,5%, попики до 30,0%). При порівнянні особливостей живлення зеленої ропухи з іншими наземними безхвостими амфібіями встановлено, що ці амфібії зі спільної кормової бази з землянкою (Поволжжя) видобували 72,2% загальної кількості видів безхребетних, що становило за біомасою 60,1% (на долю землянки припадало 18,8% видів і 27,4% їхньої біомаси, гостромордої жаби — 9% видів і 12,5% біомаси). Цьоголітки неодноразово відзначалися у складі об'єктів живлення озерної та ставкової жаб. Дорослі входять до складу їжі багатьох хребетних, у тому числі звичайного (іноді до 60%) та водяного вужів, сірої чаплі, грака, сірої ворони, кібчика, борсука, видри, норки та ін.
Література
  • Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
  • Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
  • Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
  • Селюнина З.В. Результаты мониторинга териофауны Черноморского биосферного заповедника в 2000-2012 гг. // Природничий альманах. Серія. Біологічні науки. – 2013. – Вип.18. – С.147-167.
  • Смірнов Н., Андрющенко Т., Хлус Л. Нові надходження земноводних у фонди зоологічного музею Чернівецького університету // Сучасний музей. Наукова й експозиційна діяльність. Матеріали наукової конференції, присвяченої 145-й річниці заснування Крайового музею в Чернівцях (15 травня 2008 р.) / Ред. О. П. Затуловська, І. А. Піддубний, І. В. Скільський. – Чернівці: ДрукАрт, 2008. – С.120-124.
Експерти

Таксономічна належність

Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Amphibia
Anura
Bufonidae