НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Hyla arborea
(Linnaeus, 1758) - Райка деревна
Синонім
- Rana arborea Linnaeus, 1758
Народна назва
Райка звичайна, Квакша звичайна, ракхавка, деревна жабка, деревна кракавка
Райка звичайна, Квакша звичайна, ракхавка, деревна жабка, деревна кракавка
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II); EUHD (IV)
Be (II); EUHD (IV)
Цінність виду
Примітки
Детально
Трапляаються на більшій частині Центральної та Західної Європи (відсутні в південній Іспанії та південній Франції), на північ межа доходить до Англії (тут інтродукована), північно-західної частини Нідерландів, Норвегії. На сході межа йде приблизно південною Литвою, Білоруссю, прикордонними зі східною Україною областями Росії (Бєлгородська область). В Україні поширена майже по всій території, але найчисленнішою є на Поліссі та в Лісостепу, а також у лісистих районах Криму. В степовій зоні зустрічається по заплавах та плавнях рік, а також у степових байрачних лісах. На Закарпатті у підхожих для свого оселення місцях чисельність райок доволі висока й навесні на 100 м берегової лінії нерестових водойм нараховується до 20 особин. У басейні річки Південний Буг щільність становить близько 21 ос./га, в південно-східній частині ареалу (Дніпровсько-Орельський заповідник у Дніпропетровській області) — 10-25 ос./100 м². По закінченні сезону розмноження райки й надалі тримаються приблизно таких самих біотопів (долини річок, околиці стоячих водойм тощо), і їхня щільність тут може складати 30-60 ос./га. У кількісному співвідношенні у цей період на місцях нересту переважають самці, оскільки самиці, як вже зазначалося, полишають водойми відразу ж після парування. Смертність протягом року може досягати 34% при максимальній тривалості життя в природі до 12 років, хоча в Швейцарії смертність в середньому становить 75% серед молоді й 70% серед дорослих, що дозволяє говорити про повну заміну популяції протягом 5 років. Для райок Молдови та Північної Італії вказують смертність 95-99% молодих особин, малу тривалість життя дорослих (максимум 4-5 років) та оновлення чисельності дорослих на 95% щороку. Поява після зимової сплячки залежить від географічної широти місцевості, специфіки весняного періоду і звичайно відбувається у другій половині березня — початку квітня. Перші появи райок на місцях нересту припадають на встановлення температури води 4-6°С, масове заселення нерестилищ на 9-10°С, а початок відкладання ікри — на досягнення водою температури 13 °C. Сезон розмноження розтягнутий, і співаючих самців райок відзначають з березня-квітня до середини-кінця червня. При виборі місць для розмноження райки найчастіше віддають перевагу більш або менш відкритим ділянкам (зазвичай неподалік від деревних насаджень) зі стоячими водоймами й розвиненою водяною рослинністю. Першими на місця нересту прибувають самці. Як і деякі інші види безхвостих земноводних, самиці полишають водойми відразу ж після відкладання ікри, самці ж залишаються тут ще на деякий час. Співвідношення самиць та самців за даними для західних популяцій (Швейцарія) становить 1 : 1,5. Самців райок за поведінкою можна умовно розділити на три групи: представники однієї видають шлюбні крики у воді, другої — на чагарниках, деревах і т. ін., третя група — це мовчазні («сателітні») самці. Характер постійності таких груп потребує підтвердження спеціальними дослідженнями із застосуванням мічення. Парування та відкладання ікри відбувається зазвичай при температурі води близько 13 °C, ікра відкладається на дно або на підводні рослини кількома невеликими грудками (до 200 яєць), усього у кладці може бути 1500—2000 ікринок. Не виключено, що цим амфібіям в долині Південного Бугу притаманна порційність відкладання ікри. При цьому самиці райок за перший раз відкладають близько 70% всієї кількості яєць кладки, за другий — близько 20%, і за третій — близько 10%. Розміри тіла дворічних самиць тут у середньому становлять 40 мм, а кількість відкладених ікринок близько 450, трирічних — 47 мм і 820, чотирирічних — 52,6 мм і 1123, п'ятирічних — 56,8 мм і 1383 відповідно. Перебуваючи на місцях нересту, самці райок можуть «регулювати» температуру свого тіла. Так, при падінні температури повітря більше ніж на 1-2°С, самці переміщуються у воду. Температура води 8 °C і повітря 6 °C є критичними для відкладання ікри. Вилуплення личинок при температурі води 17-19°С відбувається приблизно через 8-14 діб, а весь період водного розвитку завершується протягом 45-90 днів. Підвищення температури води на 5-6°С скорочує період личинкового розвитку приблизно на 10 днів. Розміри щойно вилуплених з ікри личинок 5-10 мм (довжина тіла з хвостом), зяберний отвір розташований на лівому боці й скерований назад і догори, анальний отвір розташований на правому боці. Хвостовий плавець високий, його кінець загострений. Є вказівки на те, що пізні строки личинкового розвитку в окремих випадках можуть приводити до зимівлі на личинковій стадії, що відзначено для Карпат. Відразу ж після проходження метаморфозу молоді особини деякий час залишаються поблизу водойм, потім мігрують до місць зимівлі. Розміри тіла ювенільних райок при цьому складають усього 15-20 мм. Статевої зрілості райки досягають на 2-4-у році життя при довжині тіла самців 35 мм і самиць 37 мм. Результати багаторічного мічення цих тварин у дещо західніших ділянках ареалу (Швейцарія) показали, що тут більшість самиць досягає статевої зрілості приблизно у тому ж віці (два роки) при середній довжині тіла 36,7 мм. У Північній Італії та Молдові статеваї зрілість самців настає на другому році життя, самиць — на третьому. Абсолютна плодючість залежить від розмірів самиці й коливається від 692 до 1872 яєць, відносна (кількість ікринок на 1 г маси самиці) — від 88 до 126. На відміну від усіх інших видів земноводних України райки добре лазять по вертикальних (у тому числі по гладких) поверхнях і охоче населяють нижній та середній яруси деревних насаджень, піднімаючись на висоту близько 2 м. Їм властива присмерково-нічна активність: вдень вони звичайно тримаються на стовбурах, гіллі, листі дерев, на високій траві, а увечері та вночі спускаються на землю для поповнення запасів води. Райки характеризуються виразною прив'язаністю до своїх місць перебування. Так, у Нідерландах з помічених мігруючих тварин понад 82% не долали відстані 850 м (хоча найбільша зареєстрована дистанція переміщень після зимівлі становила 12,6 км). Сезон активності триває до вересня-жовтня, після чого райки йдуть на зимівлю, яка відбувається на суші у порожнинах ґрунту, норах, купах каміння, є згадка про зимівлю в дуплах дерев. У працях минулих років стверджувалося про зимівлю більшості тварин у водоймах. Дослідження особливостей живлення райок у Карпатах показало, що вони живляться головним чином комахами, серед яких жуки-попики (Chrysomelidae) та двокрильці становлять 81% і 70,5% раціону відповідно. У цілому можна відзначити, що основа раціону представлена наземними комахами, при цьому частка летючих форм складає істотну частину, досягаючи майже 20-50%. Райки звичайно живляться на суші, при цьому можуть полювати й на високих стеблах. Порівняння живлення райок з іншими видами безхвостих амфібій, що живуть у тих самих або в сусідніх біотопах (землянка (Pelobates fuscus) та зелені жаби (Pelophilax esculentus complex)), дозволило з'ясувати, що коефіцієнт перекривання (0 — при повному неперекриванні, 1— при повному перекриванні) ніш райки та зелених жаб становить 0,7899, тоді як райок та землянок — лише 0,4008. Цьоголітків райок виявляли у складі живлення гребінчастих тритонів, дорослих — в озерних жаб, болотяних черепах, водяного і звичайного вужів та багатьох птахів: воронових, фазана, крижня, сірої чаплі тощо. Попри те, що райка в межах свого ареалу нерідко трапляється у населених пунктах, усе ж такі антропогенні фактори, як зникнення лісонасаджень, забруднення водойм і т. ін. призводять до зменшення чисельності популяцій. Інші причини зникнення виду можуть бути пов'язані з будівництвом гідроспоруд, як, наприклад, на Південному Бузі в Миколаївській області, в результаті чого прогнозується затоплення заплавних ділянок та нижнього ярусу каньйону річки. Багаторічні дослідження популяцій цього виду в західних ділянках ареалу (Німеччина) дозволили дійти висновку про те, що відсутність в наш час райок у деяких місцях пов'язана з двома основними причинами: зникненням нерестових водойм та забрудненням середовища.
Трапляаються на більшій частині Центральної та Західної Європи (відсутні в південній Іспанії та південній Франції), на північ межа доходить до Англії (тут інтродукована), північно-західної частини Нідерландів, Норвегії. На сході межа йде приблизно південною Литвою, Білоруссю, прикордонними зі східною Україною областями Росії (Бєлгородська область). В Україні поширена майже по всій території, але найчисленнішою є на Поліссі та в Лісостепу, а також у лісистих районах Криму. В степовій зоні зустрічається по заплавах та плавнях рік, а також у степових байрачних лісах. На Закарпатті у підхожих для свого оселення місцях чисельність райок доволі висока й навесні на 100 м берегової лінії нерестових водойм нараховується до 20 особин. У басейні річки Південний Буг щільність становить близько 21 ос./га, в південно-східній частині ареалу (Дніпровсько-Орельський заповідник у Дніпропетровській області) — 10-25 ос./100 м². По закінченні сезону розмноження райки й надалі тримаються приблизно таких самих біотопів (долини річок, околиці стоячих водойм тощо), і їхня щільність тут може складати 30-60 ос./га. У кількісному співвідношенні у цей період на місцях нересту переважають самці, оскільки самиці, як вже зазначалося, полишають водойми відразу ж після парування. Смертність протягом року може досягати 34% при максимальній тривалості життя в природі до 12 років, хоча в Швейцарії смертність в середньому становить 75% серед молоді й 70% серед дорослих, що дозволяє говорити про повну заміну популяції протягом 5 років. Для райок Молдови та Північної Італії вказують смертність 95-99% молодих особин, малу тривалість життя дорослих (максимум 4-5 років) та оновлення чисельності дорослих на 95% щороку. Поява після зимової сплячки залежить від географічної широти місцевості, специфіки весняного періоду і звичайно відбувається у другій половині березня — початку квітня. Перші появи райок на місцях нересту припадають на встановлення температури води 4-6°С, масове заселення нерестилищ на 9-10°С, а початок відкладання ікри — на досягнення водою температури 13 °C. Сезон розмноження розтягнутий, і співаючих самців райок відзначають з березня-квітня до середини-кінця червня. При виборі місць для розмноження райки найчастіше віддають перевагу більш або менш відкритим ділянкам (зазвичай неподалік від деревних насаджень) зі стоячими водоймами й розвиненою водяною рослинністю. Першими на місця нересту прибувають самці. Як і деякі інші види безхвостих земноводних, самиці полишають водойми відразу ж після відкладання ікри, самці ж залишаються тут ще на деякий час. Співвідношення самиць та самців за даними для західних популяцій (Швейцарія) становить 1 : 1,5. Самців райок за поведінкою можна умовно розділити на три групи: представники однієї видають шлюбні крики у воді, другої — на чагарниках, деревах і т. ін., третя група — це мовчазні («сателітні») самці. Характер постійності таких груп потребує підтвердження спеціальними дослідженнями із застосуванням мічення. Парування та відкладання ікри відбувається зазвичай при температурі води близько 13 °C, ікра відкладається на дно або на підводні рослини кількома невеликими грудками (до 200 яєць), усього у кладці може бути 1500—2000 ікринок. Не виключено, що цим амфібіям в долині Південного Бугу притаманна порційність відкладання ікри. При цьому самиці райок за перший раз відкладають близько 70% всієї кількості яєць кладки, за другий — близько 20%, і за третій — близько 10%. Розміри тіла дворічних самиць тут у середньому становлять 40 мм, а кількість відкладених ікринок близько 450, трирічних — 47 мм і 820, чотирирічних — 52,6 мм і 1123, п'ятирічних — 56,8 мм і 1383 відповідно. Перебуваючи на місцях нересту, самці райок можуть «регулювати» температуру свого тіла. Так, при падінні температури повітря більше ніж на 1-2°С, самці переміщуються у воду. Температура води 8 °C і повітря 6 °C є критичними для відкладання ікри. Вилуплення личинок при температурі води 17-19°С відбувається приблизно через 8-14 діб, а весь період водного розвитку завершується протягом 45-90 днів. Підвищення температури води на 5-6°С скорочує період личинкового розвитку приблизно на 10 днів. Розміри щойно вилуплених з ікри личинок 5-10 мм (довжина тіла з хвостом), зяберний отвір розташований на лівому боці й скерований назад і догори, анальний отвір розташований на правому боці. Хвостовий плавець високий, його кінець загострений. Є вказівки на те, що пізні строки личинкового розвитку в окремих випадках можуть приводити до зимівлі на личинковій стадії, що відзначено для Карпат. Відразу ж після проходження метаморфозу молоді особини деякий час залишаються поблизу водойм, потім мігрують до місць зимівлі. Розміри тіла ювенільних райок при цьому складають усього 15-20 мм. Статевої зрілості райки досягають на 2-4-у році життя при довжині тіла самців 35 мм і самиць 37 мм. Результати багаторічного мічення цих тварин у дещо західніших ділянках ареалу (Швейцарія) показали, що тут більшість самиць досягає статевої зрілості приблизно у тому ж віці (два роки) при середній довжині тіла 36,7 мм. У Північній Італії та Молдові статеваї зрілість самців настає на другому році життя, самиць — на третьому. Абсолютна плодючість залежить від розмірів самиці й коливається від 692 до 1872 яєць, відносна (кількість ікринок на 1 г маси самиці) — від 88 до 126. На відміну від усіх інших видів земноводних України райки добре лазять по вертикальних (у тому числі по гладких) поверхнях і охоче населяють нижній та середній яруси деревних насаджень, піднімаючись на висоту близько 2 м. Їм властива присмерково-нічна активність: вдень вони звичайно тримаються на стовбурах, гіллі, листі дерев, на високій траві, а увечері та вночі спускаються на землю для поповнення запасів води. Райки характеризуються виразною прив'язаністю до своїх місць перебування. Так, у Нідерландах з помічених мігруючих тварин понад 82% не долали відстані 850 м (хоча найбільша зареєстрована дистанція переміщень після зимівлі становила 12,6 км). Сезон активності триває до вересня-жовтня, після чого райки йдуть на зимівлю, яка відбувається на суші у порожнинах ґрунту, норах, купах каміння, є згадка про зимівлю в дуплах дерев. У працях минулих років стверджувалося про зимівлю більшості тварин у водоймах. Дослідження особливостей живлення райок у Карпатах показало, що вони живляться головним чином комахами, серед яких жуки-попики (Chrysomelidae) та двокрильці становлять 81% і 70,5% раціону відповідно. У цілому можна відзначити, що основа раціону представлена наземними комахами, при цьому частка летючих форм складає істотну частину, досягаючи майже 20-50%. Райки звичайно живляться на суші, при цьому можуть полювати й на високих стеблах. Порівняння живлення райок з іншими видами безхвостих амфібій, що живуть у тих самих або в сусідніх біотопах (землянка (Pelobates fuscus) та зелені жаби (Pelophilax esculentus complex)), дозволило з'ясувати, що коефіцієнт перекривання (0 — при повному неперекриванні, 1— при повному перекриванні) ніш райки та зелених жаб становить 0,7899, тоді як райок та землянок — лише 0,4008. Цьоголітків райок виявляли у складі живлення гребінчастих тритонів, дорослих — в озерних жаб, болотяних черепах, водяного і звичайного вужів та багатьох птахів: воронових, фазана, крижня, сірої чаплі тощо. Попри те, що райка в межах свого ареалу нерідко трапляється у населених пунктах, усе ж такі антропогенні фактори, як зникнення лісонасаджень, забруднення водойм і т. ін. призводять до зменшення чисельності популяцій. Інші причини зникнення виду можуть бути пов'язані з будівництвом гідроспоруд, як, наприклад, на Південному Бузі в Миколаївській області, в результаті чого прогнозується затоплення заплавних ділянок та нижнього ярусу каньйону річки. Багаторічні дослідження популяцій цього виду в західних ділянках ареалу (Німеччина) дозволили дійти висновку про те, що відсутність в наш час райок у деяких місцях пов'язана з двома основними причинами: зникненням нерестових водойм та забрудненням середовища.
Література
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
- Селюнина З.В. Результаты мониторинга териофауны Черноморского биосферного заповедника в 2000-2012 гг. // Природничий альманах. Серія. Біологічні науки. – 2013. – Вип.18. – С.147-167.
- Смірнов Н., Андрющенко Т., Хлус Л. Нові надходження земноводних у фонди зоологічного музею Чернівецького університету // Сучасний музей. Наукова й експозиційна діяльність. Матеріали наукової конференції, присвяченої 145-й річниці заснування Крайового музею в Чернівцях (15 травня 2008 р.) / Ред. О. П. Затуловська, І. А. Піддубний, І. В. Скільський. – Чернівці: ДрукАрт, 2008. – С.120-124.
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Amphibia
Anura
Hylidae
