НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Scarabaeus sacer
(Linnaeus, 1758) - Скарабей священний
Синонім
- Ateuchus acuticollis Motchulsky, 1849
- Ateuchus clypeatus Motchulsky, 1849
- Ateuchus europaeus Motchulsky, 1849
- Ateuchus impius Fabricius, 1801
- Scarabaeus crenatus De Geer, 1778
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Був внесений в Червону книгу України (2009) як зникаючий вид.
Був внесений в Червону книгу України (2009) як зникаючий вид.
Детально
Зх. Передкавказзя (на пн. до Анапи), Закавказзя та пд. Дагестану (Дербент); все Середземномор’я на пн. до Пд. Франції, Середньої Італії, Югославії, Туреччини, Пн. Ірану (пд. узбережжя Каспійського моря), також в Пн. Африці, Аравії та Передній Азії. Раніше вид зустрічався на крайньому півдні степової України (Асканія-Нова) та Криму. За останні 50 р. в Україні не знайдено жодного екземпляра цього виду; всі знахідки відносяться до іншого більш пластичного виду S. typhon Fischer-Waldheim, 1823. Заселяє степові біотопи з різними типами ґрунтів, піщані ділянки річкових долин і морського узбережжя, іноді — засолені стації, піщані кучугури з розрідженим степовим різнотрав’ям. Харчується гноєм овець та великої рогатої худоби. Робить з гною великі кулі, котрі іноді відкочує на велику відстань від місця виготовлення. Потім закопує кулю в ґрунт на невелику глибину (від 7 до 40 см), де з’їдає, або виготовляє з неї своєрідну «грушу», у вузькій частині якої відкладає яйце. Личинка з’їдає заготовлені для неї запаси та заляльковується в залишках «груші», де і зимує молодий жук після виходу з лялечки. В посушливі весни жуки масово гинуть, оскільки не в змозі покинути місця заляльковування. Зменшення чисельності виду пов’язане зі зміною землекористування в природних місцях його перебування. Перероблює гній великої рогатої худоби та коней, тому сприяє збагаченню ґрунтів біодобривами та мінералами.
Зх. Передкавказзя (на пн. до Анапи), Закавказзя та пд. Дагестану (Дербент); все Середземномор’я на пн. до Пд. Франції, Середньої Італії, Югославії, Туреччини, Пн. Ірану (пд. узбережжя Каспійського моря), також в Пн. Африці, Аравії та Передній Азії. Раніше вид зустрічався на крайньому півдні степової України (Асканія-Нова) та Криму. За останні 50 р. в Україні не знайдено жодного екземпляра цього виду; всі знахідки відносяться до іншого більш пластичного виду S. typhon Fischer-Waldheim, 1823. Заселяє степові біотопи з різними типами ґрунтів, піщані ділянки річкових долин і морського узбережжя, іноді — засолені стації, піщані кучугури з розрідженим степовим різнотрав’ям. Харчується гноєм овець та великої рогатої худоби. Робить з гною великі кулі, котрі іноді відкочує на велику відстань від місця виготовлення. Потім закопує кулю в ґрунт на невелику глибину (від 7 до 40 см), де з’їдає, або виготовляє з неї своєрідну «грушу», у вузькій частині якої відкладає яйце. Личинка з’їдає заготовлені для неї запаси та заляльковується в залишках «груші», де і зимує молодий жук після виходу з лялечки. В посушливі весни жуки масово гинуть, оскільки не в змозі покинути місця заляльковування. Зменшення чисельності виду пов’язане зі зміною землекористування в природних місцях його перебування. Перероблює гній великої рогатої худоби та коней, тому сприяє збагаченню ґрунтів біодобривами та мінералами.
Література
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Arthropoda
Hexapoda
Insecta
Coleoptera
Scarabaeidae
