НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Dorcus parallelipipedus
(Linnaeus, 1785) - Рогачик малий
Синонім
- Scarabaeus parallelipipedus Linnaeus, 1785
- Dorcus truquiii Mulsant, 1855
- Dorcus punctatus Pontopp, 1763
- Dorcus dama Müller, 1776
- Dorcus capra Panzer, 1797
- Dorcus leuthneri Ganglbauer, 1886
Народна назва
Рогач малий, Оленик
Рогач малий, Оленик
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Ареал широкий. Від північно-західної Африки (Марокко) до Кавказу та річки Урал. Поширений у широколистяних лісах лісостепової і степової зон Європи. Трапляється майже всюди, де є старі листяні дерева. Північна межа ареалу проходить по Ірландії, Англії, південній Швеції, півдню Латвії, Білорусі. В Росії зустрічається південніше Смоленська, Рязані, півдня Татарстану. Південно-східною межею ареалу є Туреччина, Крим, Кавказ, Північний Іран. В Україні відомий з усіх регіонів. Чорно-бурий жук середніх розмірів. Самці в довжину 2,2-3,2 см, причому розрізняють дві форми, велику й дрібну: велика (f. major) з довжиною тіла 26 мм (без мандибул), з мандибулами — 32 мм; дрібна (f. minor) з довжиною тіла 19 мм (без мандибул), з мандибулами — 22 мм; мандибули цієї форми не мають внутрішніх зубців. Самиці менші, з довжиною тіла 1,6-2,3 см. Окрім розмірів тіла самці відрізняються більшим розміром мандибул та зубців на них. На передній поверхні передніх стегон розташована яскраво-золотиста пляма, яка складається з блискучих волосків. Поверхня надкрил, передньогрудей та голови з глибокими крапчатими ямками. Личинка живиться мертвою деревиною листяних дерев: дуба, буку, грабу. Може розвиватися також у березі, тополі, клені. Зимує личинка або молоде імаго. Дорослі жуки активні з кінця квітня до липня. Імаго живляться соком дерев, який витікає зі стовбурів, переважно дубовим. На відміну від близького європейського рогача жука-оленя дорослі особини рогача малого живуть до двох, а за деякими даними — до трьох років. Самиця має спеціальний орган — мікангій, який містить клітини дріджів, здатних розкладати деревину та допомагати личинкам її засвоювати. Одним із основних видів у мікангії рогача малого є Scheffersomyces stipitis.
Ареал широкий. Від північно-західної Африки (Марокко) до Кавказу та річки Урал. Поширений у широколистяних лісах лісостепової і степової зон Європи. Трапляється майже всюди, де є старі листяні дерева. Північна межа ареалу проходить по Ірландії, Англії, південній Швеції, півдню Латвії, Білорусі. В Росії зустрічається південніше Смоленська, Рязані, півдня Татарстану. Південно-східною межею ареалу є Туреччина, Крим, Кавказ, Північний Іран. В Україні відомий з усіх регіонів. Чорно-бурий жук середніх розмірів. Самці в довжину 2,2-3,2 см, причому розрізняють дві форми, велику й дрібну: велика (f. major) з довжиною тіла 26 мм (без мандибул), з мандибулами — 32 мм; дрібна (f. minor) з довжиною тіла 19 мм (без мандибул), з мандибулами — 22 мм; мандибули цієї форми не мають внутрішніх зубців. Самиці менші, з довжиною тіла 1,6-2,3 см. Окрім розмірів тіла самці відрізняються більшим розміром мандибул та зубців на них. На передній поверхні передніх стегон розташована яскраво-золотиста пляма, яка складається з блискучих волосків. Поверхня надкрил, передньогрудей та голови з глибокими крапчатими ямками. Личинка живиться мертвою деревиною листяних дерев: дуба, буку, грабу. Може розвиватися також у березі, тополі, клені. Зимує личинка або молоде імаго. Дорослі жуки активні з кінця квітня до липня. Імаго живляться соком дерев, який витікає зі стовбурів, переважно дубовим. На відміну від близького європейського рогача жука-оленя дорослі особини рогача малого живуть до двох, а за деякими даними — до трьох років. Самиця має спеціальний орган — мікангій, який містить клітини дріджів, здатних розкладати деревину та допомагати личинкам її засвоювати. Одним із основних видів у мікангії рогача малого є Scheffersomyces stipitis.
Література
- Król Ż. Fauna koleopterologiczna Janowa pod Lwowem // Sprawozdanie Komisyi Fizyjograficznej. – Kraków, 1877. – 11. – S.33-63.
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Arthropoda
Hexapoda
Insecta
Coleoptera
Lucanidae
