НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Calidris temminckii
(Leisler, 1812) - Побережник білохвостий
Синонім
- Tringa temminckii Leisler, 1812
- Erolia temminckii Leisler, 1812
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II)
Be (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
Гніздиться в тундрі та лісотундрі Євразії. Вид названий на честь голландського зоолога Конрада Якоба Темінка. Перелітний птах, що зимує головним чином в Африці, в південній Азії а також на півдні та південному сході та в Європи. В Україні нечисленний пролітний на всій території. Невеликий кулик, за розмірами такий самий, як кулик-горобець, але верх тіла у нього не з рудими, а з сірими тонами. Маса тіла 22-33 г, довжина тіла 12-14 см, розмах крил 28-31 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні пера верху бурі, з вохристо-білою облямівкою і темно-бурими плямами; голова сірувато-бура, верх голови темніший; поперек і надхвістя по центру темно-бурі, по краях — білі; шия і воло сірувато-бурі; решта низу біла; зверху на крилах вздовж основи бурих махових пер проходить вузька біла смуга; хвіст білий, центральні стернові пера чорно-бурі; дзьоб темно-бурий; йоги буруваті. У позашлюбному оперенні верх сірувато-бурий, пера зі світлою облямівкою. Молодий птах забарвлений подібно до позашлюбного дорослого, але пера спини і крил строкатіші, з чорними передверхівковими смужками і плямами. Від малого побережника відрізняється білими, крім центральних, стерновими перами і буруватими ногами. Гніздиться на півночі Євразії, головним чином від Скандинавії на схід до Чукотки, Анадиря та Камчатки, при цьому понад 93% популяції припадає на територію Росії. Населяє переважно типову тундру, в меншому ступені — арктичні тундру та деякі острови Північного Льодовитого океану (Колгуєв, Вайгач, Довгий та Великий Ляховський, а також призаплавні ділянки лісотундри. У Скандинавії білохвостий побережик виходить за межі лісотундри, проникаючи в зону тайги на південь до 63-ї паралелі. За межами основного ареалу вид відмічений також в Шотландії. Місця проживання в гніздовий період — береги річок і струмків, порослі негустою травою і рідкими чагарниками, схили ярів і узбереж. Зустрічається як у вологих, так і на сухих ділянках, проте перевага віддається місцям з валунами та іншими підвищеннями, зручними для шлюбної пісні. Часто зустрічається біля заток, фіордів, в дельтах, де висота над рівнем моря не перевищує 250 м, проте часто уникає особливо суворих кліматичних умов прибережної смуги крайньої півночі. В глибині материка гніздиться на висоті до 1200 м від рівня моря. Не боїться людини і нерідко селиться в селищах і на їх околицях. Світова популяція виду нараховує близько 170 тис.-1,3 млн особин. Чисельність в Європі оцінена в 85-420 тис. пар. Серед всіх куликів білохвості пісочники прибувають до місць гніздування одними з останніх — у кінці травня або початку червня. Прилітають поодинці і групами по 12-30, частіше 4-6 птахів. Одна з особливостей білохвостого побережника — шлюбна поведінка самок, що отримала назву «подвійне гніздування», при якому самка спарюється почергово з двома самцями. Перша кладка залишається першому самцю, який в подальшому насиджує її та дбає за потомством. Турботу про другу кладку самка бере на себе. Перед початком відкладання яєць самка влаштовує від двох до шести гнізд — ямок, вистелених шаром сухих стебел осоки і листя чагарників. Найчастіше рослинності в підстилці небагато, але іноді переплетені стебла трав утворюють чашу з товщиною стінок до 1,5 см. Як правило, гнізда укриті в тіні куща верби висотою до 1 м, між камінням або хоча б під осоковою купиною, але зустрічаються і повністю відкриті. У кладці, переважно, 4 яйця. Насиджування триває 20-22 дні. У віці 15-18 днів пташенята стають на крило, після чого виводки розпадаються. Білохвостий пісочник живиться комахами та їх личинками (комарами, мухами, жуками, зокрема, плавунцями), черв'яками, молюсками й іншими дрібними безхребетними. У пошуках корму неквапливо пересувається по грузлому ґрунту, калюжах, по мулистих берегах водойм. Здобич видивляється або намагається намацати за допомогою дзьоба, зануреного в бруд. Побачивши жертву, швидким рухом хапає її. Іноді заходить по черевце у воду і ловить здобич, плаваючу на її поверхні, однак ніколи не годується в товщі води.
Гніздиться в тундрі та лісотундрі Євразії. Вид названий на честь голландського зоолога Конрада Якоба Темінка. Перелітний птах, що зимує головним чином в Африці, в південній Азії а також на півдні та південному сході та в Європи. В Україні нечисленний пролітний на всій території. Невеликий кулик, за розмірами такий самий, як кулик-горобець, але верх тіла у нього не з рудими, а з сірими тонами. Маса тіла 22-33 г, довжина тіла 12-14 см, розмах крил 28-31 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні пера верху бурі, з вохристо-білою облямівкою і темно-бурими плямами; голова сірувато-бура, верх голови темніший; поперек і надхвістя по центру темно-бурі, по краях — білі; шия і воло сірувато-бурі; решта низу біла; зверху на крилах вздовж основи бурих махових пер проходить вузька біла смуга; хвіст білий, центральні стернові пера чорно-бурі; дзьоб темно-бурий; йоги буруваті. У позашлюбному оперенні верх сірувато-бурий, пера зі світлою облямівкою. Молодий птах забарвлений подібно до позашлюбного дорослого, але пера спини і крил строкатіші, з чорними передверхівковими смужками і плямами. Від малого побережника відрізняється білими, крім центральних, стерновими перами і буруватими ногами. Гніздиться на півночі Євразії, головним чином від Скандинавії на схід до Чукотки, Анадиря та Камчатки, при цьому понад 93% популяції припадає на територію Росії. Населяє переважно типову тундру, в меншому ступені — арктичні тундру та деякі острови Північного Льодовитого океану (Колгуєв, Вайгач, Довгий та Великий Ляховський, а також призаплавні ділянки лісотундри. У Скандинавії білохвостий побережик виходить за межі лісотундри, проникаючи в зону тайги на південь до 63-ї паралелі. За межами основного ареалу вид відмічений також в Шотландії. Місця проживання в гніздовий період — береги річок і струмків, порослі негустою травою і рідкими чагарниками, схили ярів і узбереж. Зустрічається як у вологих, так і на сухих ділянках, проте перевага віддається місцям з валунами та іншими підвищеннями, зручними для шлюбної пісні. Часто зустрічається біля заток, фіордів, в дельтах, де висота над рівнем моря не перевищує 250 м, проте часто уникає особливо суворих кліматичних умов прибережної смуги крайньої півночі. В глибині материка гніздиться на висоті до 1200 м від рівня моря. Не боїться людини і нерідко селиться в селищах і на їх околицях. Світова популяція виду нараховує близько 170 тис.-1,3 млн особин. Чисельність в Європі оцінена в 85-420 тис. пар. Серед всіх куликів білохвості пісочники прибувають до місць гніздування одними з останніх — у кінці травня або початку червня. Прилітають поодинці і групами по 12-30, частіше 4-6 птахів. Одна з особливостей білохвостого побережника — шлюбна поведінка самок, що отримала назву «подвійне гніздування», при якому самка спарюється почергово з двома самцями. Перша кладка залишається першому самцю, який в подальшому насиджує її та дбає за потомством. Турботу про другу кладку самка бере на себе. Перед початком відкладання яєць самка влаштовує від двох до шести гнізд — ямок, вистелених шаром сухих стебел осоки і листя чагарників. Найчастіше рослинності в підстилці небагато, але іноді переплетені стебла трав утворюють чашу з товщиною стінок до 1,5 см. Як правило, гнізда укриті в тіні куща верби висотою до 1 м, між камінням або хоча б під осоковою купиною, але зустрічаються і повністю відкриті. У кладці, переважно, 4 яйця. Насиджування триває 20-22 дні. У віці 15-18 днів пташенята стають на крило, після чого виводки розпадаються. Білохвостий пісочник живиться комахами та їх личинками (комарами, мухами, жуками, зокрема, плавунцями), черв'яками, молюсками й іншими дрібними безхребетними. У пошуках корму неквапливо пересувається по грузлому ґрунту, калюжах, по мулистих берегах водойм. Здобич видивляється або намагається намацати за допомогою дзьоба, зануреного в бруд. Побачивши жертву, швидким рухом хапає її. Іноді заходить по черевце у воду і ловить здобич, плаваючу на її поверхні, однак ніколи не годується в товщі води.
Література
- Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Charadriiformes
Scolopacidae
