НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Upupa epops
Linnaeus, 1758 - Одуд
Синонім
Народна назва
Худотут, Вудвуд, Вудко, Худко, Одітут
Худотут, Вудвуд, Вудко, Худко, Одітут
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II)
Be (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
Широко поширений у південних і центральних областях Європи й Азії, а також майже на всій території Африки. Улюблене місця існування — відкрита місцевість з розрідженими чагарниками або деревами, така як савана, луки або пасовище. Також зустрічається в антропогенних ландшафтах, у фруктових садах і виноградниках. Обережний, але не полохливий — як правило, сторониться людей і відлітає при їх наближенні. Багато часу проводить на землі, полюючи на комах. Це єдиний сучасний представник родини одудових (Upupidae), однієї з родин ряду одудоподібних (Upupiformes). Думки орнітологів про систематичне положення цього виду вельми різноманітні. Деякі вчені розглядають підвиди звичайного одуда як окремі види, а інші, за традицією, відносять одудів до ряду сиворакшеподібних (Coraciiformes). За даними Міжнародного союзу охорони природи, це досить численний вид. Не зважаючи на те, що загальна популяція одудів за останні роки зменшилася, її динаміка, згідно з останнім зведенням МСОП, не дозволяє розглядати цей вид як вразливий. Одуд — птах Старого Світу. У Євразії поширений на всьому протязі із заходу на схід, в середній і південній її частині. З територій західної та північної Європи практично не гніздиться лише на Британських островах (відомі випадкові зальоти на південь Англії), країнах Бенілюксу, Скандинавії, а також у високогірних районах Альп, Апеннін і Піренеїв. У Німеччині й Прибалтиці поширений спорадично. У Східній Європі гніздиться на південь від Фінської затоки до Каспійського моря. У Західному Сибіру піднімається до 56° з. ш., досягаючи Томська й Ачинська. У Східному Сибіру межа ареалу огинає озеро Байкал, з півночі проходить через Південно-Муйський хребет в Забайкаллі й опускається до 54-ої паралелі в басейні річки Амур. У континентальній Азії на південь від Росії мешкає майже повсюдно, уникаючи тільки пустель і ділянок суцільного лісу. Зустрічається на Японських островах, Тайвані та Шрі-Ланці. На південному сході досягає південної частини Малайського півострову. Відомі випадкові зальоти на Суматру й острів Калімантан. У Африці основний ареал розташований на південь від Сахари, а також на крайній півночі уздовж узбережжя Середземного моря. На Мадагаскарі мешкає в західній, посушливішій частині. У горах зазвичай зустрічається до 2000 м над рівнем моря, хоча в окремих випадках піднімається до 3100 м. Зазвичай селиться на рівнині або в горбистій місцевості, де перевагу віддає відкритим ландшафтам без високої трави у поєднанні з окремими деревами або невеликими гаями. Найбільшої чисельності досягає в теплих і посушливих районах — степовій і лісостеповій зоні, савані. Тримається степових ярів, лугів, біля окрайка або на узліссі, в річкових долинах, у передгір'ях, у прибережних чагарникових дюнах. Часто зустрічається на антропогенних ландшафтах — пасовищах, у виноградниках або фруктових насадженнях. Іноді селиться в межах населених пунктів, де годується на сміттєвих звалищах. Низинних, сирих ділянок уникає. Для гнізд використовує дуплисті дерева, міжгір'я в каменях, нори в обривах річок, термітники, поглиблення кам'яних будов. Активний в світлий час доби, для нічлігу використовує дупла дерев, скелясті тріщини або інші відповідні притулки. Залежно від широти, це осілий, кочівний або перелітний птах. Велика частина популяцій номінативного підвиду, що гніздиться в західній Палеарктиці, за виключенням Єгипту і південної частини Алжиру, в зимовий час переміщається в центральні й південні райони Африки південніше Сахари. Невелика кількість птахів зимує в Середземномор'ї й на півночі африканського континенту. Птахи Центральної Азії, зокрема, Сибіру, мігрують на південь континенту. Невелика частина російських одудів зимує на сході Туркменістану і південній частині Азербайджану. Терміни міграції значно розтягнуті — весняний приліт припадає на початок лютого — травень з піком в середині березня — квітні, осінній відліт починається в середині липня і закінчується в кінці жовтня. Проліт проходить широким фронтом, вночі або присмерком. Статевої зрілості одуд досягає у віці одного року. Це моногамний птах. В Європі птахи прибувають до місць гніздування досить рано — в березні-квітні, коли ще тільки з'являються перші проталини. Відразу після прильоту самці займають територію для розмноження і поводяться дуже активно — голосно кричать, видаючи глухі звуки «уп-уп-уп», що часто повторюються, тим самим підкликаючи самок. З точки зору голосових сигналів дещо окремо стоїть мадагаскарський підвид — його голос більш нагадує розкотисте муркотання. У цій період найчастіше і голосно птахи кричать вранці й увечері, рідше вдень. Під час залицяння самець і самка поволі літають один за одним, позначаючи місце для майбутнього гнізда. Часто одна і та ж територія використовується протягом кількох років. Як правило, одуди розмножуються окремими парами, проте у разі сусідства інших одудів між самцями нерідкі бійки на межі територій, що нагадують півнячі бої. Гніздо влаштовується в затишному місці — дуплі дерева, кам'янистому міжгір'ї, поглибленні на укосі обриву, іноді в стіні кам'яної або глиняної будівлі. Якщо поблизу відповідного укриття немає, яйця можуть відкладатися прямо на землі серед висохлих останків якої-небудь тварини — наприклад, німецький вчений Петер Паллас описував гніздо одуда в грудній клітці людського скелету. Вистилання або відсутнє зовсім, або містить лише кілька травинок, пір'я і шматочки коров'ячого гною. Дупло може також містити в собі гнилу деревну труху. На відміну від переважної більшості птахів, одуди ніколи не прибирають послід з гнізда, який поступово скупчується навколо. Крім того, в період насиджування і годування пташенят у птахів виробляється масляниста рідина, що виділяється з куприкової залози і що має різкий неприємний запах. Така адаптація допомагає птахам уберегтися від дрібних наземних хижаків, проте для людини дає репутацію дуже «неохайного птаха». Виведення потомства зазвичай відбувається один раз на рік, хоча у разі осілого способу життя відмічені повторні (до трьох) цикли. Розмір кладки в умовах помірного клімату складається з 5–9 яєць, в тропіках з 4–7 яєць. Яйця довгасті, розміром 26×18 мм і вагою близько 4,4 г. Забарвлення варіює в широких межах від сірувато-білого до темно-бурого кольору, може мати голубуватий або зеленуватий відтінок. У день відкладається по одному яйцю, насиджування починається з першого яйця і продовжується протягом 25–32 днів (інкубаційний період — 15–16 днів). Насиджує одна самка, тоді як самець здобуває їй корм. Пташенята, що з'явилися на світ, сліпі й укриті рідким рудуватим пухом, який через декілька днів замінюється іншим, рожевувато-білого кольору і густішим. Вигодовуванням пташенят займаються обидва батьки, по черзі приносячи їм личинки комах і черв'яків. У віці 20–27 днів (у Східній Європі — кінці червня або початку липня) пташенята покидають гніздо і починають літати, хоча ще протягом кількох тижнів залишаються поряд з батьками. Основу раціону одуда складають дрібні безхребетні тварини: комахи, їх личинки і лялечки (хрущі, жуки-гнойовики, мертвоїди, коники, метелики, степові кобилки, мухи, мурашки, терміти), павуки, стоноги, багатоніжки, дрібні молюски тощо. Рідше ловить дрібних жаб, ящірок і змій. Шукає їжу на поверхні землі, зазвичай в невисокій траві або на оголеному ґрунті. Володіючи довгим дзьобом, часто колупається в гної, сміттєвих купах або гнилій деревині, проробляє неглибокі дірки в землі. Нерідко супроводжує худобу, що пасеться. Язик в одуда короткий, тому він іноді не в змозі проковтнути здобич із землі — для цього птах підкидає її в повітря, ловить і проковтує. Великих жуків довбає об землю, заздалегідь розбиваючи на частини.
Широко поширений у південних і центральних областях Європи й Азії, а також майже на всій території Африки. Улюблене місця існування — відкрита місцевість з розрідженими чагарниками або деревами, така як савана, луки або пасовище. Також зустрічається в антропогенних ландшафтах, у фруктових садах і виноградниках. Обережний, але не полохливий — як правило, сторониться людей і відлітає при їх наближенні. Багато часу проводить на землі, полюючи на комах. Це єдиний сучасний представник родини одудових (Upupidae), однієї з родин ряду одудоподібних (Upupiformes). Думки орнітологів про систематичне положення цього виду вельми різноманітні. Деякі вчені розглядають підвиди звичайного одуда як окремі види, а інші, за традицією, відносять одудів до ряду сиворакшеподібних (Coraciiformes). За даними Міжнародного союзу охорони природи, це досить численний вид. Не зважаючи на те, що загальна популяція одудів за останні роки зменшилася, її динаміка, згідно з останнім зведенням МСОП, не дозволяє розглядати цей вид як вразливий. Одуд — птах Старого Світу. У Євразії поширений на всьому протязі із заходу на схід, в середній і південній її частині. З територій західної та північної Європи практично не гніздиться лише на Британських островах (відомі випадкові зальоти на південь Англії), країнах Бенілюксу, Скандинавії, а також у високогірних районах Альп, Апеннін і Піренеїв. У Німеччині й Прибалтиці поширений спорадично. У Східній Європі гніздиться на південь від Фінської затоки до Каспійського моря. У Західному Сибіру піднімається до 56° з. ш., досягаючи Томська й Ачинська. У Східному Сибіру межа ареалу огинає озеро Байкал, з півночі проходить через Південно-Муйський хребет в Забайкаллі й опускається до 54-ої паралелі в басейні річки Амур. У континентальній Азії на південь від Росії мешкає майже повсюдно, уникаючи тільки пустель і ділянок суцільного лісу. Зустрічається на Японських островах, Тайвані та Шрі-Ланці. На південному сході досягає південної частини Малайського півострову. Відомі випадкові зальоти на Суматру й острів Калімантан. У Африці основний ареал розташований на південь від Сахари, а також на крайній півночі уздовж узбережжя Середземного моря. На Мадагаскарі мешкає в західній, посушливішій частині. У горах зазвичай зустрічається до 2000 м над рівнем моря, хоча в окремих випадках піднімається до 3100 м. Зазвичай селиться на рівнині або в горбистій місцевості, де перевагу віддає відкритим ландшафтам без високої трави у поєднанні з окремими деревами або невеликими гаями. Найбільшої чисельності досягає в теплих і посушливих районах — степовій і лісостеповій зоні, савані. Тримається степових ярів, лугів, біля окрайка або на узліссі, в річкових долинах, у передгір'ях, у прибережних чагарникових дюнах. Часто зустрічається на антропогенних ландшафтах — пасовищах, у виноградниках або фруктових насадженнях. Іноді селиться в межах населених пунктів, де годується на сміттєвих звалищах. Низинних, сирих ділянок уникає. Для гнізд використовує дуплисті дерева, міжгір'я в каменях, нори в обривах річок, термітники, поглиблення кам'яних будов. Активний в світлий час доби, для нічлігу використовує дупла дерев, скелясті тріщини або інші відповідні притулки. Залежно від широти, це осілий, кочівний або перелітний птах. Велика частина популяцій номінативного підвиду, що гніздиться в західній Палеарктиці, за виключенням Єгипту і південної частини Алжиру, в зимовий час переміщається в центральні й південні райони Африки південніше Сахари. Невелика кількість птахів зимує в Середземномор'ї й на півночі африканського континенту. Птахи Центральної Азії, зокрема, Сибіру, мігрують на південь континенту. Невелика частина російських одудів зимує на сході Туркменістану і південній частині Азербайджану. Терміни міграції значно розтягнуті — весняний приліт припадає на початок лютого — травень з піком в середині березня — квітні, осінній відліт починається в середині липня і закінчується в кінці жовтня. Проліт проходить широким фронтом, вночі або присмерком. Статевої зрілості одуд досягає у віці одного року. Це моногамний птах. В Європі птахи прибувають до місць гніздування досить рано — в березні-квітні, коли ще тільки з'являються перші проталини. Відразу після прильоту самці займають територію для розмноження і поводяться дуже активно — голосно кричать, видаючи глухі звуки «уп-уп-уп», що часто повторюються, тим самим підкликаючи самок. З точки зору голосових сигналів дещо окремо стоїть мадагаскарський підвид — його голос більш нагадує розкотисте муркотання. У цій період найчастіше і голосно птахи кричать вранці й увечері, рідше вдень. Під час залицяння самець і самка поволі літають один за одним, позначаючи місце для майбутнього гнізда. Часто одна і та ж територія використовується протягом кількох років. Як правило, одуди розмножуються окремими парами, проте у разі сусідства інших одудів між самцями нерідкі бійки на межі територій, що нагадують півнячі бої. Гніздо влаштовується в затишному місці — дуплі дерева, кам'янистому міжгір'ї, поглибленні на укосі обриву, іноді в стіні кам'яної або глиняної будівлі. Якщо поблизу відповідного укриття немає, яйця можуть відкладатися прямо на землі серед висохлих останків якої-небудь тварини — наприклад, німецький вчений Петер Паллас описував гніздо одуда в грудній клітці людського скелету. Вистилання або відсутнє зовсім, або містить лише кілька травинок, пір'я і шматочки коров'ячого гною. Дупло може також містити в собі гнилу деревну труху. На відміну від переважної більшості птахів, одуди ніколи не прибирають послід з гнізда, який поступово скупчується навколо. Крім того, в період насиджування і годування пташенят у птахів виробляється масляниста рідина, що виділяється з куприкової залози і що має різкий неприємний запах. Така адаптація допомагає птахам уберегтися від дрібних наземних хижаків, проте для людини дає репутацію дуже «неохайного птаха». Виведення потомства зазвичай відбувається один раз на рік, хоча у разі осілого способу життя відмічені повторні (до трьох) цикли. Розмір кладки в умовах помірного клімату складається з 5–9 яєць, в тропіках з 4–7 яєць. Яйця довгасті, розміром 26×18 мм і вагою близько 4,4 г. Забарвлення варіює в широких межах від сірувато-білого до темно-бурого кольору, може мати голубуватий або зеленуватий відтінок. У день відкладається по одному яйцю, насиджування починається з першого яйця і продовжується протягом 25–32 днів (інкубаційний період — 15–16 днів). Насиджує одна самка, тоді як самець здобуває їй корм. Пташенята, що з'явилися на світ, сліпі й укриті рідким рудуватим пухом, який через декілька днів замінюється іншим, рожевувато-білого кольору і густішим. Вигодовуванням пташенят займаються обидва батьки, по черзі приносячи їм личинки комах і черв'яків. У віці 20–27 днів (у Східній Європі — кінці червня або початку липня) пташенята покидають гніздо і починають літати, хоча ще протягом кількох тижнів залишаються поряд з батьками. Основу раціону одуда складають дрібні безхребетні тварини: комахи, їх личинки і лялечки (хрущі, жуки-гнойовики, мертвоїди, коники, метелики, степові кобилки, мухи, мурашки, терміти), павуки, стоноги, багатоніжки, дрібні молюски тощо. Рідше ловить дрібних жаб, ящірок і змій. Шукає їжу на поверхні землі, зазвичай в невисокій траві або на оголеному ґрунті. Володіючи довгим дзьобом, часто колупається в гної, сміттєвих купах або гнилій деревині, проробляє неглибокі дірки в землі. Нерідко супроводжує худобу, що пасеться. Язик в одуда короткий, тому він іноді не в змозі проковтнути здобич із землі — для цього птах підкидає її в повітря, ловить і проковтує. Великих жуків довбає об землю, заздалегідь розбиваючи на частини.
Література
- Грищенко В.М. Фауна хребетних тварин Канівського природного заповідника. - Канів, 2021. - 24 с.
View source - Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
- Проект організації території Чорноморського біосферного заповідника НАН України та охорони його природних комплексів. Ч. 1. К.- 2016. 300 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
- Dzieduszycki W. Przewodnik po Muzeum im. Dzieduszyckich we Lwowie. – Lwów, 1895. – 273 s.
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Upupiformes
Upupidae
