НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Dendrocopos major
(Linnaeus, 1758) - Дятел звичайний
Синонім
- Picus major Linnaeus, 1758
Народна назва
Дятел великий строкатий
Дятел великий строкатий
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II)
Be (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
Область розповсюдження охоплює більшу частину Палеарктики. В Африці мешкає на півночі Алжиру й Тунісу на південь до Великого Атласу, в Марокко і на канарських островах Тенерифе і Гран-Канарія. В Європі поширений майже повсюдно, за винятком Ірландії, високогірних районів, півночі Скандинавії, а також степової зони України, півдня й арктичних районів Росії. У південній частині Балканського півострова та в Малій Азії трапляється спорадично в гірській місцевості. На островах Середземного моря відзначений на Сицилії, Корсиці та Сардинії. Велика ізольована ділянка є на Кавказі, в Закавказзі й півночі Ірану на територіях, прилеглих до Каспійського моря. У Скандинавії, Фінляндії і на Кольському півострові поширений до кордонів деревної рослинності, в європейській частині Росії на північ до Соловецьких островів, східного узбережжя Білого моря, долини Семжі (півострів Канін), низин Печори, в районі Уралу на північ до 67° північної широти. У Західному Сибіру відзначений на північ до 66° північної широти, в долині Єнісею — до 68° північної широти, до північної частини басейну Нижньої Тунгуски, в басейні Лени — до 65° північної широти. На сході північна межа ареалу опускається до північного узбережжя Гіжигінської губи. На Камчатці гніздиться на північ приблизно до 62-ї паралелі. Населяє Сахалін, південні Курильські острови, а також японські острови Хоккайдо, Хонсю, Цусіма і Тобі. В Україні гніздиться на південь до широти Дніпропетровська, а також у гірському Криму. В європейській частині Росії поширений на південь до понизь Дону, Волги, долини Уралу в районі 49-ї паралелі. На схід південна межа ареалу проходить через територію Казахстану — долину Ілека на заході, район Павлодару, Казахський дрібносопочник, Зайсанську улоговину. Ізольована ділянка розташована на схід від озера Балхаш в Джунгарському Алатау. У Монголії і Західному Китаї область розповсюдження охоплює простір на південь до хребта Борохоро, Східного Тянь-Шаню, Хангаю, Хентею і Великого Хінгану. На схід південний кордон ареалу різко йде на південь і через центральні й східні райони Китаю досягає північної частини Індокитаю, китайських провінцій Юньнань і Хайнань, а також північного Лаосу. У виборі місць мешкання надзвичайно пластичний, пристосовується до будь-яких біотопів, в яких є дерева — від північної тайги до невеликих лісистих острівців, садів і парків. Тим не менш, щільність розселення не скрізь однакова; в різних регіонах птахи можуть віддавати перевагу тим чи іншим типам лісу. У Північній Африці оселяється в маслинових і тополевих гаях, в кедрових, соснових, широколистяних і мішаних лісах з дубом корковим. У Польщі найбільшої чисельності досягає в вільхово-ясенових і дубово-грабових гаях. Охоче оселяється в парках і лісопарках зі старими деревами, в садах. На північному заході Росії звичайний і численний у різноманітних типах лісу — в сухих борах, в заболочених ялинових лісах, у темнохвойних, мішаних і широколистяних лісах. Не цурається людини і нерідко трапляється навіть у великих містах: наприклад, в Санкт-Петербурзі птахи гніздяться в Михайлівському саду, в парку Лісотехнічної академії, в Сосновському лісопарку і на кладовищах. На Уралі та в Сибіру віддає перевагу мішаним і хвойним лісам, особливо з домінуванням сосни, однак уникає суцільного темного лісу та дрібнолісся. На Далекому Сході населяє передгірні і гірські широколистяні й кедрово-широколистяні ліси. На півночі М'янми відзначений серед заростей вільхи і рододендрона, в Японії — звичайний в листяних, хвойних і мішаних лісах. Поза сезоном розмноження, кочуючи у пошуках корму, птахи можуть з'явитися і в нетипових для них біотопах, наприклад, у заростях тундрових і степових чагарників, очерету. Гніздиться до верхньої межі лісу — в Альпах до 2000 м і вище, в Тунісі понад 1000 м, в Марокко до 2200 м, в Центральній Азії до 2500 м, у Південно-Східній Азії до 1800 м, у М'янмі і в Японії до 2300 м над рівнем моря. Скрізь веде осілий спосіб життя, однак в окремі роки при неврожаї насіння та інших кормів може здійснювати масові кочівлі (інвазії) в сусідні області. При цьому чисельність птахів у межах одного району може скоротитися в кілька разів і відновитися лише через кілька років. Найбільша схильність до переміщення відзначена у молодих птахів, у той час як старі дятли намагаються не залишати гніздові ділянки. Традиційно вважається моногамним птахом, хоча в Японії були зареєстровані випадки поліандрії. Більшість птахів приступає до розмноження в кінці першого року життя. Частина пар після закінчення сезону розмноження тримається разом до наступної весни, інша розпадається, зимує на різних ділянках лісу і на наступний рік нерідко утворює пару знову. Незважаючи на різні кліматичні умови, терміни гніздування не сильно відрізняються між північними і південними популяціями: часовий проміжок між початком кладки яєць в Африці та в Скандинавії становить близько двох тижнів. У середній смузі Росії перші ознаки весняного збудження проявляються в кінці лютого — на початку березня (у степовій зоні з січня), крики окремих самців можна почути і значно раніше — в кінці грудня або початку січня. До середини березня шлюбна активність птахів наростає, після чого тримається приблизно на одному рівні до квітня — середини травня, коли закінчується утворення пар і птахи приступають до побудови гнізд. Знайомство починається з об'єднанням кормових ділянок самця і самки. Токуючі самці ведуть себе дуже помітно — агресивно кричать, барабанять по сухих гілках. Самки також подають голос і перестукуються, але рідше і не так інтенсивно. Для дробу звичайні дятли часто використовують одні й ті ж дерева з сухими верхівками чи сучками у верхній частині крони. У шлюбних іграх птахи (здебільшого самці) нерідко пурхають мов метелики, віддаляючись від свого партнера з повільними помахами крил, розпушеним і піднесеним хвостом, при цьому верещать. Сідаючи на стовбур, птах може демонструвати розпочате дупло. Не є рідкісними і демонстративні переслідування одного партнера іншим, при цьому самка завжди домінує над самцем. Шлюбні польоти нерідко закінчуються спарюванням. Воно зазвичай відбувається на горизонтальній гілці у верхній частині крони і супроводжується криками. Тривалість кожної копуляції — близько 6 секунд. З утворенням пари дятли стають агресивними до інших птахів, особливо токуючих. На кордоні ділянки, розмір якої залежить від щільності поселення, часто трапляються сутички із сусідами. Дерево для гнізда обирає самець. Воно, як правило, має м'яку, але не гнилу деревину — це може бути осика, рідше вільха, ще рідше береза, дуб, липа, сосна, модрина. Зрідка замість дерева птахи вибирають телеграфний стовп або іншу дерев'яну споруду. Зазвичай ділянка містить кілька несправжніх, незавершених дупел. Їх обстеження показало, що велика частина була почата й закинута через невдалий вибір місця, зокрема через наявність внутрішніх сучків. У розріджених поселеннях дятли воліють щороку довбати нове дупло, в щільних, як правило, займають торішні. Дупло найчастіше розташоване на висоті до 8 м (відомі випадки від 0,3 до 26 м) — в середньому нижче, ніж у середнього і короткохвостого дятлів, нерідко під шапинкою з гриба-трутовика. Воно має глибину 25-35 см і діаметр 11-12 см. Льоток округлий або ледь овальний, завширшки 4,5-6 см. Самець довбає по дереву, відщеплюючи шматочки деревини завдовжки 2-4 см, самка лише зрідка підміняє його. Вся робота займає до двох тижнів, але з урахуванням недобудованих гнізд може розтягнутися на триваліший термін. У кінці квітня — початку травня самка відкладає 4-8 (частіше 5-7) блискучих білих яєць. Розміри яєць: 24-30 × 19-24 мм. Висиджують обидва члени пари, але більше самець (вночі у гнізді сидить тільки він). Інкубація триває 12-13 (за іншими даними, 10-12) днів. Пташенята вилуплюються голі, сліпі й безпомічні. Перші дні життя за межами дупла їх майже не чути; голодні видають дзижчання і скрегіт, ситі — гукають і клацають. З 10-денного віку вони вже деруться до льотка, спираючись на п'яточні мозолі, і зустрічають батьків вже біля входу. З цього часу їх добре чути на відстані до 80-100 м від дупла. У вигодовуванні беруть участь обидва батьки. Вони прилітають до гнізда кожні 2-4 хвилини, за день роблячи до 300 годувань. У гнізді пташенята проводять від 20 до 23 діб, перш ніж набувають здатність до польоту. Потім виводок розпадається — частина пташенят іде за самцем, інша — за самкою. Навчившись літати, пташенята не відразу покидають ділянку, а ще 15-20 днів тримаються біля гнізда, причому перші 10 днів їх підгодовують батьки. Середня тривалість життя дятлів становить близько 9 років, максимально відомий вік у Європі — 12 років 8 місяців — був зареєстрований в Швеції. Вибір кормів найрізноманітніший залежно від сезону з ухилом у бік тваринної або рослинної їжі. Самці і самки здобувають її на різних територіях, часто навіть у різних типах лісу. Навесні та влітку дятли у великих кількостях поїдають усіляких комах та їхніх личинок: жуків, у тому числі тих, які харчуються деревиною (вусачів, короїдів, златок, рогачів, листоїдів, сонечок, довгоносиків, турунів), гусениць та імаго метеликів (древоточців, зубниць, вовнянок, п'ядунів, коконопрядів, рогохвостів, попелиць, кокцид. Чималу частку раціону складають мурахи: лазіуси, форміка, мурахи-шашелі й доліходеруси); в шлунках деяких дятлів орнітологи знаходили по 300–500 особин цих комах. Зрідка вживають в їжу ракоподібних і молюсків. У холодну пору року дятлів нерідко можна спостерігати біля житла людини, де вони відвідують пташині годівниці або видобувають залишки харчів (сир, ковбасу тощо) на смітниках. При нагоді живляться падлом. Крім того, відмічене розорення гнізд дрібних співочих птахів, поїдання їх яєць і пташенят. Серед жертв цього виду відмічені мухоловки строкаті, звичайні горихвістки, синиці, зяблики, кропив'янки, навіть інших видів дятлів. Корм добувають на стовбурах і на поверхні землі. Птахи можуть лазити по бічних гілках, але ніколи не опускаються вниз головою. Найчастіше птах сідає на нижню частину стовбура і по спіралі стрибками підіймається вгору, роблячи зупинки, оглядаючи щілини і запускаючи в них свій липкий язик завдовжки близько 40 мм. Виявивши комах, дятел сильними ударами дзьоба розбиває кору або робить в ній заглиблення до 10 см, а потім язиком витягує здобич на поверхню. Піднявшись до висоти 12-16 м, а іноді й вище, дятел перелітає на інше дерево. Птах довбає переважно хворі та всохлі дерева, уражені шкідниками, і практично не чіпає здорові. Рідше, головним чином навесні, птахи годуються комахами на землі: розоряють мурашники, довбають лежачі дерева, коріння дубів і грабів, збирають опалі плоди. Взимку і восени переважають рослинні корми, багаті білками — у першу чергу, насіння хвойних дерев, горіхи і жолуді, а також не опалі яблука. Комахи в цей час — швидше виняток. Характерний спосіб видобутку насіння з шишок сосни, ялини або модрини за допомогою так званої «кузні». Хоча ця тактика відома й у деяких інших видів строкатих дятлів, саме у великого строкатого вона найдосконаліша[8]. Дятел зриває шишку з гілки, відносить в дзьобі і затискає її у заздалегідь визначеній ніші-ковадлі — природній щілині або в видовбаному ним самим отворі у верхній частині стовбура. Потім птах з силою вдаряє по шишці дзьобом, відщипує лусочки і витягує насіння. Територія, яку займає один дятел, може мати до 57 таких «ковадел», однак частіше за все використовується тільки два-чотири. Наприкінці зими під деревом може накопичитись гора лусок і розбитих шишок; в окремих випадках знаходили до 5-7 тисяч штук. Також птахи вживають в їжу горіхи та насіння ліщини, бука, дуба, граба, мигдалю; харчуються сосновими бруньками і шматочками ніжної осикової кори. Видзьобують кісточки і поїдають м'якуш аґрусу, смородини, вишні, сливи, малини, ялівцюа , крушини і ясена. Ранньою весною, коли комах ще немає, а насіння вже закінчилося, дятли пробивають кору листяних дерев і п'ють сік. Dendrocopos major canariensis Konig, A., 1889 Dendrocopos major thanneri Le Roi, 1911
Область розповсюдження охоплює більшу частину Палеарктики. В Африці мешкає на півночі Алжиру й Тунісу на південь до Великого Атласу, в Марокко і на канарських островах Тенерифе і Гран-Канарія. В Європі поширений майже повсюдно, за винятком Ірландії, високогірних районів, півночі Скандинавії, а також степової зони України, півдня й арктичних районів Росії. У південній частині Балканського півострова та в Малій Азії трапляється спорадично в гірській місцевості. На островах Середземного моря відзначений на Сицилії, Корсиці та Сардинії. Велика ізольована ділянка є на Кавказі, в Закавказзі й півночі Ірану на територіях, прилеглих до Каспійського моря. У Скандинавії, Фінляндії і на Кольському півострові поширений до кордонів деревної рослинності, в європейській частині Росії на північ до Соловецьких островів, східного узбережжя Білого моря, долини Семжі (півострів Канін), низин Печори, в районі Уралу на північ до 67° північної широти. У Західному Сибіру відзначений на північ до 66° північної широти, в долині Єнісею — до 68° північної широти, до північної частини басейну Нижньої Тунгуски, в басейні Лени — до 65° північної широти. На сході північна межа ареалу опускається до північного узбережжя Гіжигінської губи. На Камчатці гніздиться на північ приблизно до 62-ї паралелі. Населяє Сахалін, південні Курильські острови, а також японські острови Хоккайдо, Хонсю, Цусіма і Тобі. В Україні гніздиться на південь до широти Дніпропетровська, а також у гірському Криму. В європейській частині Росії поширений на південь до понизь Дону, Волги, долини Уралу в районі 49-ї паралелі. На схід південна межа ареалу проходить через територію Казахстану — долину Ілека на заході, район Павлодару, Казахський дрібносопочник, Зайсанську улоговину. Ізольована ділянка розташована на схід від озера Балхаш в Джунгарському Алатау. У Монголії і Західному Китаї область розповсюдження охоплює простір на південь до хребта Борохоро, Східного Тянь-Шаню, Хангаю, Хентею і Великого Хінгану. На схід південний кордон ареалу різко йде на південь і через центральні й східні райони Китаю досягає північної частини Індокитаю, китайських провінцій Юньнань і Хайнань, а також північного Лаосу. У виборі місць мешкання надзвичайно пластичний, пристосовується до будь-яких біотопів, в яких є дерева — від північної тайги до невеликих лісистих острівців, садів і парків. Тим не менш, щільність розселення не скрізь однакова; в різних регіонах птахи можуть віддавати перевагу тим чи іншим типам лісу. У Північній Африці оселяється в маслинових і тополевих гаях, в кедрових, соснових, широколистяних і мішаних лісах з дубом корковим. У Польщі найбільшої чисельності досягає в вільхово-ясенових і дубово-грабових гаях. Охоче оселяється в парках і лісопарках зі старими деревами, в садах. На північному заході Росії звичайний і численний у різноманітних типах лісу — в сухих борах, в заболочених ялинових лісах, у темнохвойних, мішаних і широколистяних лісах. Не цурається людини і нерідко трапляється навіть у великих містах: наприклад, в Санкт-Петербурзі птахи гніздяться в Михайлівському саду, в парку Лісотехнічної академії, в Сосновському лісопарку і на кладовищах. На Уралі та в Сибіру віддає перевагу мішаним і хвойним лісам, особливо з домінуванням сосни, однак уникає суцільного темного лісу та дрібнолісся. На Далекому Сході населяє передгірні і гірські широколистяні й кедрово-широколистяні ліси. На півночі М'янми відзначений серед заростей вільхи і рододендрона, в Японії — звичайний в листяних, хвойних і мішаних лісах. Поза сезоном розмноження, кочуючи у пошуках корму, птахи можуть з'явитися і в нетипових для них біотопах, наприклад, у заростях тундрових і степових чагарників, очерету. Гніздиться до верхньої межі лісу — в Альпах до 2000 м і вище, в Тунісі понад 1000 м, в Марокко до 2200 м, в Центральній Азії до 2500 м, у Південно-Східній Азії до 1800 м, у М'янмі і в Японії до 2300 м над рівнем моря. Скрізь веде осілий спосіб життя, однак в окремі роки при неврожаї насіння та інших кормів може здійснювати масові кочівлі (інвазії) в сусідні області. При цьому чисельність птахів у межах одного району може скоротитися в кілька разів і відновитися лише через кілька років. Найбільша схильність до переміщення відзначена у молодих птахів, у той час як старі дятли намагаються не залишати гніздові ділянки. Традиційно вважається моногамним птахом, хоча в Японії були зареєстровані випадки поліандрії. Більшість птахів приступає до розмноження в кінці першого року життя. Частина пар після закінчення сезону розмноження тримається разом до наступної весни, інша розпадається, зимує на різних ділянках лісу і на наступний рік нерідко утворює пару знову. Незважаючи на різні кліматичні умови, терміни гніздування не сильно відрізняються між північними і південними популяціями: часовий проміжок між початком кладки яєць в Африці та в Скандинавії становить близько двох тижнів. У середній смузі Росії перші ознаки весняного збудження проявляються в кінці лютого — на початку березня (у степовій зоні з січня), крики окремих самців можна почути і значно раніше — в кінці грудня або початку січня. До середини березня шлюбна активність птахів наростає, після чого тримається приблизно на одному рівні до квітня — середини травня, коли закінчується утворення пар і птахи приступають до побудови гнізд. Знайомство починається з об'єднанням кормових ділянок самця і самки. Токуючі самці ведуть себе дуже помітно — агресивно кричать, барабанять по сухих гілках. Самки також подають голос і перестукуються, але рідше і не так інтенсивно. Для дробу звичайні дятли часто використовують одні й ті ж дерева з сухими верхівками чи сучками у верхній частині крони. У шлюбних іграх птахи (здебільшого самці) нерідко пурхають мов метелики, віддаляючись від свого партнера з повільними помахами крил, розпушеним і піднесеним хвостом, при цьому верещать. Сідаючи на стовбур, птах може демонструвати розпочате дупло. Не є рідкісними і демонстративні переслідування одного партнера іншим, при цьому самка завжди домінує над самцем. Шлюбні польоти нерідко закінчуються спарюванням. Воно зазвичай відбувається на горизонтальній гілці у верхній частині крони і супроводжується криками. Тривалість кожної копуляції — близько 6 секунд. З утворенням пари дятли стають агресивними до інших птахів, особливо токуючих. На кордоні ділянки, розмір якої залежить від щільності поселення, часто трапляються сутички із сусідами. Дерево для гнізда обирає самець. Воно, як правило, має м'яку, але не гнилу деревину — це може бути осика, рідше вільха, ще рідше береза, дуб, липа, сосна, модрина. Зрідка замість дерева птахи вибирають телеграфний стовп або іншу дерев'яну споруду. Зазвичай ділянка містить кілька несправжніх, незавершених дупел. Їх обстеження показало, що велика частина була почата й закинута через невдалий вибір місця, зокрема через наявність внутрішніх сучків. У розріджених поселеннях дятли воліють щороку довбати нове дупло, в щільних, як правило, займають торішні. Дупло найчастіше розташоване на висоті до 8 м (відомі випадки від 0,3 до 26 м) — в середньому нижче, ніж у середнього і короткохвостого дятлів, нерідко під шапинкою з гриба-трутовика. Воно має глибину 25-35 см і діаметр 11-12 см. Льоток округлий або ледь овальний, завширшки 4,5-6 см. Самець довбає по дереву, відщеплюючи шматочки деревини завдовжки 2-4 см, самка лише зрідка підміняє його. Вся робота займає до двох тижнів, але з урахуванням недобудованих гнізд може розтягнутися на триваліший термін. У кінці квітня — початку травня самка відкладає 4-8 (частіше 5-7) блискучих білих яєць. Розміри яєць: 24-30 × 19-24 мм. Висиджують обидва члени пари, але більше самець (вночі у гнізді сидить тільки він). Інкубація триває 12-13 (за іншими даними, 10-12) днів. Пташенята вилуплюються голі, сліпі й безпомічні. Перші дні життя за межами дупла їх майже не чути; голодні видають дзижчання і скрегіт, ситі — гукають і клацають. З 10-денного віку вони вже деруться до льотка, спираючись на п'яточні мозолі, і зустрічають батьків вже біля входу. З цього часу їх добре чути на відстані до 80-100 м від дупла. У вигодовуванні беруть участь обидва батьки. Вони прилітають до гнізда кожні 2-4 хвилини, за день роблячи до 300 годувань. У гнізді пташенята проводять від 20 до 23 діб, перш ніж набувають здатність до польоту. Потім виводок розпадається — частина пташенят іде за самцем, інша — за самкою. Навчившись літати, пташенята не відразу покидають ділянку, а ще 15-20 днів тримаються біля гнізда, причому перші 10 днів їх підгодовують батьки. Середня тривалість життя дятлів становить близько 9 років, максимально відомий вік у Європі — 12 років 8 місяців — був зареєстрований в Швеції. Вибір кормів найрізноманітніший залежно від сезону з ухилом у бік тваринної або рослинної їжі. Самці і самки здобувають її на різних територіях, часто навіть у різних типах лісу. Навесні та влітку дятли у великих кількостях поїдають усіляких комах та їхніх личинок: жуків, у тому числі тих, які харчуються деревиною (вусачів, короїдів, златок, рогачів, листоїдів, сонечок, довгоносиків, турунів), гусениць та імаго метеликів (древоточців, зубниць, вовнянок, п'ядунів, коконопрядів, рогохвостів, попелиць, кокцид. Чималу частку раціону складають мурахи: лазіуси, форміка, мурахи-шашелі й доліходеруси); в шлунках деяких дятлів орнітологи знаходили по 300–500 особин цих комах. Зрідка вживають в їжу ракоподібних і молюсків. У холодну пору року дятлів нерідко можна спостерігати біля житла людини, де вони відвідують пташині годівниці або видобувають залишки харчів (сир, ковбасу тощо) на смітниках. При нагоді живляться падлом. Крім того, відмічене розорення гнізд дрібних співочих птахів, поїдання їх яєць і пташенят. Серед жертв цього виду відмічені мухоловки строкаті, звичайні горихвістки, синиці, зяблики, кропив'янки, навіть інших видів дятлів. Корм добувають на стовбурах і на поверхні землі. Птахи можуть лазити по бічних гілках, але ніколи не опускаються вниз головою. Найчастіше птах сідає на нижню частину стовбура і по спіралі стрибками підіймається вгору, роблячи зупинки, оглядаючи щілини і запускаючи в них свій липкий язик завдовжки близько 40 мм. Виявивши комах, дятел сильними ударами дзьоба розбиває кору або робить в ній заглиблення до 10 см, а потім язиком витягує здобич на поверхню. Піднявшись до висоти 12-16 м, а іноді й вище, дятел перелітає на інше дерево. Птах довбає переважно хворі та всохлі дерева, уражені шкідниками, і практично не чіпає здорові. Рідше, головним чином навесні, птахи годуються комахами на землі: розоряють мурашники, довбають лежачі дерева, коріння дубів і грабів, збирають опалі плоди. Взимку і восени переважають рослинні корми, багаті білками — у першу чергу, насіння хвойних дерев, горіхи і жолуді, а також не опалі яблука. Комахи в цей час — швидше виняток. Характерний спосіб видобутку насіння з шишок сосни, ялини або модрини за допомогою так званої «кузні». Хоча ця тактика відома й у деяких інших видів строкатих дятлів, саме у великого строкатого вона найдосконаліша[8]. Дятел зриває шишку з гілки, відносить в дзьобі і затискає її у заздалегідь визначеній ніші-ковадлі — природній щілині або в видовбаному ним самим отворі у верхній частині стовбура. Потім птах з силою вдаряє по шишці дзьобом, відщипує лусочки і витягує насіння. Територія, яку займає один дятел, може мати до 57 таких «ковадел», однак частіше за все використовується тільки два-чотири. Наприкінці зими під деревом може накопичитись гора лусок і розбитих шишок; в окремих випадках знаходили до 5-7 тисяч штук. Також птахи вживають в їжу горіхи та насіння ліщини, бука, дуба, граба, мигдалю; харчуються сосновими бруньками і шматочками ніжної осикової кори. Видзьобують кісточки і поїдають м'якуш аґрусу, смородини, вишні, сливи, малини, ялівцюа , крушини і ясена. Ранньою весною, коли комах ще немає, а насіння вже закінчилося, дятли пробивають кору листяних дерев і п'ють сік. Dendrocopos major canariensis Konig, A., 1889 Dendrocopos major thanneri Le Roi, 1911
Література
- Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
- Паламаренко О.В., Різун Е.М. Тваринне населення дендрарію ботанічного саду НЛТУ України // Науковий вісник НЛТУ України. - 2019. - Т.29, №3. - С.44-47.
- Проект організації території Чорноморського біосферного заповідника НАН України та охорони його природних комплексів. Ч. 1. К.- 2016. 300 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Piciformes
Picidae
