НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Melanocorypha leucoptera
(Pallas, 1811) - Жайворонок білокрилий
Синонім
- Alauda leucoptera Pallas, 1811
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II)
Be (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
Поширений у степовий районах Європи та Азії. В Україні залітний взимку на півдні степової зони. Птах більший за горобця. Маса тіла 39-48 г, довжина тіла до 18 см, довжина крила 105-126 мм. Самки менші за самців. У дорослого самця в шлюбному вбранні верх голови, покривні пера вух і значна частина верхніх покривних пер крил руді; над оком білувата «брова»; спина сірувата; низ білий, з бурими рисками на боках тулуба і вола; махові пера темно-бурі, по краю внутрішніх першорядних і другорядних махових пер проходить широка біла смуга; хвіст бурий, зовнішня частина крайніх стернових пер біла; дзьоб бурий, біля основи світліший; ноги бурі; у позашлюбному оперенні забарвлений тьмяніше завдяки світлій облямівці на перах. У дорослої самки в шлюбному вбранні верх сірувато-бурий, з темними рисками; верхні покривні пера крил рудуваті; у позашлюбному оперенні сіріша. Вбрання молодого птаха схоже на позашлюбну дорослу самку. В осінньо-зимовий період забарвлення менш яскраве і не таке контрастне. Від інших жайворонків відрізняється широкою білою смугою на задньому краю крил. Линяння раз на рік, повне, відбувається в післягніздовий період. Населяє сухі відкриті степи та рівнини. Ареал простягається від рівнинної частини Дагестану та Ергенів на схід до західних передгір'їв Алтаю і котловини озера Зайсан. На північ у долині Волги до района Саратова, до района Пугачова, Бузулука, Міасу, Челябінську, Омську, озера Чани, звідки межа ареалу опускається до західних перегір'їв Алтаю. На південь в Дагестані до району Махачкали, в Казахстані до північного краю Устюрта, далі на схід південна межа проходить приблизно по 47-й паралелі. Білокрилий жайворонок тяжіє до не надто густої і невисокої рослинності. На гніздуванні трапляється на солончаках в типчаково-полинових асоціаціях з ділянками голої глини, невеликими ділянками кокпеку (Atriplex canum) і дерновинами ковили, по степах з ковилою Stipa lessigniana на темно-каштанових ґрунтах. Надає перевагу типчаково-полиновим ділянкам на схилах плато. В чорно-полиновому степу трапляється рідше. На пирійних луках і на полях вкрай рідкісний. На прольоті і зимівлі зустрічається як на цілині, так і на орних полях. Гніздиться окремими парами з кінця квітня — початку травня до початку серпня. Гнізда влаштовує на землі із зелених трав'янистих рослин та полину, лоток вистеляє тонкою травою. Гнізда більші, ніж у польового жайворонка, глибші і краще укриті. Кладки складається з 3-6 (зазвичай з 4-6) яєць. Яйця менші, ніж у степового жайворонка, але схожі за забарвленням: блідо-зеленуваті або блідо-жовтуваті з оливково-бурими, сірими або сірувато-бурими цятками, що утворюють віночок біля тупого кінця. Насиджує самка протягом 12 днів. Поршки починають зустрічатися з кінця травня — червня. У червні — на початку липня буває друга кладка. Влітку, як і інші жайворонки, живиться переважно комахами. Серед них домінують жуки і прямокрилі. До складу рослинної їжі влітку входить насіння лободових, щавлю та інших рослин. Взимку — насіння Setaria viridis, Carex stenophylla і зелені паростки злаків. Чисельність в Європі оцінюють в 10-50 тис. пар, світової популяції — близько 50-250 тис. пар. Чисельність виду в цілому скрочується.
Поширений у степовий районах Європи та Азії. В Україні залітний взимку на півдні степової зони. Птах більший за горобця. Маса тіла 39-48 г, довжина тіла до 18 см, довжина крила 105-126 мм. Самки менші за самців. У дорослого самця в шлюбному вбранні верх голови, покривні пера вух і значна частина верхніх покривних пер крил руді; над оком білувата «брова»; спина сірувата; низ білий, з бурими рисками на боках тулуба і вола; махові пера темно-бурі, по краю внутрішніх першорядних і другорядних махових пер проходить широка біла смуга; хвіст бурий, зовнішня частина крайніх стернових пер біла; дзьоб бурий, біля основи світліший; ноги бурі; у позашлюбному оперенні забарвлений тьмяніше завдяки світлій облямівці на перах. У дорослої самки в шлюбному вбранні верх сірувато-бурий, з темними рисками; верхні покривні пера крил рудуваті; у позашлюбному оперенні сіріша. Вбрання молодого птаха схоже на позашлюбну дорослу самку. В осінньо-зимовий період забарвлення менш яскраве і не таке контрастне. Від інших жайворонків відрізняється широкою білою смугою на задньому краю крил. Линяння раз на рік, повне, відбувається в післягніздовий період. Населяє сухі відкриті степи та рівнини. Ареал простягається від рівнинної частини Дагестану та Ергенів на схід до західних передгір'їв Алтаю і котловини озера Зайсан. На північ у долині Волги до района Саратова, до района Пугачова, Бузулука, Міасу, Челябінську, Омську, озера Чани, звідки межа ареалу опускається до західних перегір'їв Алтаю. На південь в Дагестані до району Махачкали, в Казахстані до північного краю Устюрта, далі на схід південна межа проходить приблизно по 47-й паралелі. Білокрилий жайворонок тяжіє до не надто густої і невисокої рослинності. На гніздуванні трапляється на солончаках в типчаково-полинових асоціаціях з ділянками голої глини, невеликими ділянками кокпеку (Atriplex canum) і дерновинами ковили, по степах з ковилою Stipa lessigniana на темно-каштанових ґрунтах. Надає перевагу типчаково-полиновим ділянкам на схилах плато. В чорно-полиновому степу трапляється рідше. На пирійних луках і на полях вкрай рідкісний. На прольоті і зимівлі зустрічається як на цілині, так і на орних полях. Гніздиться окремими парами з кінця квітня — початку травня до початку серпня. Гнізда влаштовує на землі із зелених трав'янистих рослин та полину, лоток вистеляє тонкою травою. Гнізда більші, ніж у польового жайворонка, глибші і краще укриті. Кладки складається з 3-6 (зазвичай з 4-6) яєць. Яйця менші, ніж у степового жайворонка, але схожі за забарвленням: блідо-зеленуваті або блідо-жовтуваті з оливково-бурими, сірими або сірувато-бурими цятками, що утворюють віночок біля тупого кінця. Насиджує самка протягом 12 днів. Поршки починають зустрічатися з кінця травня — червня. У червні — на початку липня буває друга кладка. Влітку, як і інші жайворонки, живиться переважно комахами. Серед них домінують жуки і прямокрилі. До складу рослинної їжі влітку входить насіння лободових, щавлю та інших рослин. Взимку — насіння Setaria viridis, Carex stenophylla і зелені паростки злаків. Чисельність в Європі оцінюють в 10-50 тис. пар, світової популяції — близько 50-250 тис. пар. Чисельність виду в цілому скрочується.
Література
- Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Passeriformes
Alaudidae
