НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Mantis religiosa
(Linnaeus, 1758) - Богомол звичайний
Синонім
- Gryllus religiosa Linnaeus, 1758
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Богомол звичайний поширений на півдні Європи від Португалії до Туреччини та України. Також зустрічається на багатьох островах Середземного моря (Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Мальта, острови Егейського моря, Кіпр), у Єгипті та Судані, на Близькому Сході від Ізраїля до Ірану, на Аравійському півострові. Численний вид на всьому півдні Росії аж до Далекого Сходу. Також, ймовірно, інтродукований до Нової Гвинеї. Завезений на схід США в 1890-х роках, звідки заселив всю країну, а також південь Канади. На початку XXI сторіччя знайдений у Коста-Риці. Також є суперечливі свідоцтва щодо знахідок богомола звичайного в Болівії, Ямайці та Австралії. У Європі північна межа розселення виду була описана за лінією 50-ї паралелі північної широти: Франція, Бельгія, південна Німеччина, Тіроль, Австрія, Чехія, Словаччина, південна Польща, лісостеп України, південь Росії. Утім, наприкінці XX сторіччя ареал став потроху розширюватися на північ. Станом на 2012 рік богомол звичайний став численним на півночі Німеччини, з'явився в Білорусі, Латвії. Найбільш північний вид з богомолів, може жити в помірному кліматі. Великий богомол розміром 50-75 мм. У основи переднього тазика — чорна овальна пляма, іноді з білим вічком всередині. Від зеленого до брунатного та сіруватого кольору. Крила гарно розвинені, задні крила жовтуваті, прозорі. Звичайні богомоли паруються наприкінці літа — початку осені. Самець знаходить самицю та запліднює її. У вересні-жовтні самиця знаходить приховане місце, куди відкладає пінисту масу з яйцями (близько 100) — оотеку, після чого гине. Оотека захищає яйця від замерзання взимку при температурах до −20 °C. У травні з яєць виходять личинки, які одразу починають хижацький спосіб життя. Личинки та дорослі особини полюють у засідці, сидячі у високій траві або кущах. Маскувальне забарвлення допомагає богомолам залишатися непомітними для хижаків та здобичі. Полюють на дрібних і середнього розміру комах, тих, з якими можуть впоратися. Поїдають саранових, коників, мух, метеликів. Можливий канібалізм. У разі, якщо богомола викрито хижаком, він демонструє агресивну поведінку, намагаючись відлякати ворога. Тварина фіксує очі на противнику, починає рухати щелепами, піднімає вертикально передньогруди. Передні кінцівки розгортаються в боки, щоб противник міг бачити темні плями в основі передніх тазиків, черевце піднімається та роздувається, крила також піднімаються. Богомол виглядає більшим, а до того ж починає створювати шиплячі звуки тертям крил по черевцю.
Богомол звичайний поширений на півдні Європи від Португалії до Туреччини та України. Також зустрічається на багатьох островах Середземного моря (Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Мальта, острови Егейського моря, Кіпр), у Єгипті та Судані, на Близькому Сході від Ізраїля до Ірану, на Аравійському півострові. Численний вид на всьому півдні Росії аж до Далекого Сходу. Також, ймовірно, інтродукований до Нової Гвинеї. Завезений на схід США в 1890-х роках, звідки заселив всю країну, а також південь Канади. На початку XXI сторіччя знайдений у Коста-Риці. Також є суперечливі свідоцтва щодо знахідок богомола звичайного в Болівії, Ямайці та Австралії. У Європі північна межа розселення виду була описана за лінією 50-ї паралелі північної широти: Франція, Бельгія, південна Німеччина, Тіроль, Австрія, Чехія, Словаччина, південна Польща, лісостеп України, південь Росії. Утім, наприкінці XX сторіччя ареал став потроху розширюватися на північ. Станом на 2012 рік богомол звичайний став численним на півночі Німеччини, з'явився в Білорусі, Латвії. Найбільш північний вид з богомолів, може жити в помірному кліматі. Великий богомол розміром 50-75 мм. У основи переднього тазика — чорна овальна пляма, іноді з білим вічком всередині. Від зеленого до брунатного та сіруватого кольору. Крила гарно розвинені, задні крила жовтуваті, прозорі. Звичайні богомоли паруються наприкінці літа — початку осені. Самець знаходить самицю та запліднює її. У вересні-жовтні самиця знаходить приховане місце, куди відкладає пінисту масу з яйцями (близько 100) — оотеку, після чого гине. Оотека захищає яйця від замерзання взимку при температурах до −20 °C. У травні з яєць виходять личинки, які одразу починають хижацький спосіб життя. Личинки та дорослі особини полюють у засідці, сидячі у високій траві або кущах. Маскувальне забарвлення допомагає богомолам залишатися непомітними для хижаків та здобичі. Полюють на дрібних і середнього розміру комах, тих, з якими можуть впоратися. Поїдають саранових, коників, мух, метеликів. Можливий канібалізм. У разі, якщо богомола викрито хижаком, він демонструє агресивну поведінку, намагаючись відлякати ворога. Тварина фіксує очі на противнику, починає рухати щелепами, піднімає вертикально передньогруди. Передні кінцівки розгортаються в боки, щоб противник міг бачити темні плями в основі передніх тазиків, черевце піднімається та роздувається, крила також піднімаються. Богомол виглядає більшим, а до того ж починає створювати шиплячі звуки тертям крил по черевцю.
Література
- Журавчак Р.О. Стан вивчення та раритетна складова ентомофауни Рівненського природного заповідника та суміжних територій // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. – 2011. – Вип. 31. – C.62-67.
View source - Заморока А.М. (ред.), Шумська Н.В., Бучко В.В., Дмитраш-Вацеба І.І., Маланюк Б.В., Смірнов Н.А. Біота лучних степів Бурштинського Опілля. Видавництво "Симфонія Форте", Івано-Франківськ, 2018, 212 с.
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Arthropoda
Hexapoda
Insecta
Dictyoptera
Mantidae
