НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Prunella montanella
(Pallas, 1776) - Тинівка сибірська
Синонім
- Motacilla montanella Pallas, 1776
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Гніздиться на півночі Азії — від Уральських гір до пониззя Анадиря. Вид перелітний, зимує в Південно-Східній Азії. В Україні рідкісний залітний птах. Гніздовий ареал складається з двох розрізнених ділянок (північної і південної), які з'єднуються тільки у Східному Сибіру. Від західного схилу Чукотського хребта, пониззя Анадиря, північної Камчатки, узбережжя Охотського моря, Сіхоте-Аліня на захід у північній частині ареалу до Уральського хребта; на захід у південній частині ареалу до північно-східного Алтаю. На півночі у північній частині ареалу в області Уральського хребта до 67-ї паралелі, до гирла Обі, гирла Єнісею, в долині Хатанги до 72-ї паралелі, в долинах Лени і Яни до 71-ї паралелі, до дельти Колими, звідки межа ареалу простягається до пониззя Анадиря. На південь у північній частині ареалу в області Уральського хребта до 59-ї паралелі. Між Уральським хребтом і долиною Лени південна межа поширення точно не з'ясована, на південь тут ймовірно до північної межі тайгової зони і південної межі лісотундри. На півночі в південній частині ареалу до північно-східного Алтаю, Абаканського хребта, Західного Саяна, Східного Саяна, Байкальського хребта, Станового хребта. В області Станового хребта з'єднуються північна межа південної частини ареалу і південна межа північної частини ареалу. Остання, ймовірно, простягається до західного схилу Верхоянського хребта і західному схилу хребта Джугджур. На півдні в південній частині ареалу до хребта Танну-Ула, Хамар-Дабана, далі на схід південна межа поширення точно не з'ясована, але передбачається гніздування в центральній частині Сіхоте-Аліня. Можливо гніздиться на Сахаліні. Гніздовим біотопом є ялиново-ялицева тайга із домішкою берези та горобини, карликові ялинові кущі і березові рідколісся, зарості чагарників на берегах річок. Вид перелітний, зимує в Південно-Східній Азії — переважно в центральному та східному Китаї та Кореї. Відомі зальоти в Японію, Північну Америку і Західну Європу. До 2015 року було відомо лише 32 спостереження виду в Західній Європі, головним чином у Фінляндії і Швеції. Однак протягом листопада 2016 року було зафіксовано понад 300 спостережень виду в різних країнах — Великій Британії (14), Данії (11), Естонії (9), Литві (4), Латвії (9), Німеччині (12), Нідерландах (1), Норвегії (11), Польщі (11), Угорщині (1), Фінляндії (72), Чехії (1), Швеції (71). Причиною такого доволі масового нальоту вважають погодні умови. В Україні до 2015 р. було зафіксовано 4 зальоти птахів — 14.10.1985 р. під Києвом, 21.10.1996 поблизу Донецька та два птаха було відловлено 18.01.2000 у м. Харків. У листопаді і грудні 2015 року поодиноких птахів виявили тричі — у Чернігівській, Київській та Запорізькій областях. Чисельність в Європі оцінена в 100—500 пар, що становить менше 5 % світової популяції, розмір якої точно невідомий. Чисельність в цілому стабільна. Щільність гніздування суттєво варіює залежно від біотопу та в середньому становить 5 пар/км2. Моногам, проте нерідко птахи гніздяться невеликими групами, де на невеликій відстані розташовано від 2 до 4 гнізд. Гніздовий сезон триває з червня до серпня. Одна кладка за сезон. Гніздо птах розташовує в густих кронах дерев на висоті від 0,4 до 8 м від землі. Воно складане з дрібних гілочок і стебел злаків, серед яких густо вплітається мох. Вистилка складалася з ніжніших стебел моху і невеликої кількості шерсті. У повній кладці від 4 до 7 (зазвичай 5-6) блакитних однотонних яєць. Середній розмір яєць 18,6×13,7 мм та вага 1,9 г. Насиджує кладку самка, інкубація триває близько 2 тижнів. Пташенята залишають гніздо у віці приблизно 14 днів, після чого батьки підгодовують їх близько тижня. Сибірська тинівка споживає як рослинну, так і тваринну їжу. Пташенят вигодовує комахами та павуками, вони ж складають основу раціону дорослих у теплу пору року. Пізніше птахи переходять на насіння рослин та ягоди.
Гніздиться на півночі Азії — від Уральських гір до пониззя Анадиря. Вид перелітний, зимує в Південно-Східній Азії. В Україні рідкісний залітний птах. Гніздовий ареал складається з двох розрізнених ділянок (північної і південної), які з'єднуються тільки у Східному Сибіру. Від західного схилу Чукотського хребта, пониззя Анадиря, північної Камчатки, узбережжя Охотського моря, Сіхоте-Аліня на захід у північній частині ареалу до Уральського хребта; на захід у південній частині ареалу до північно-східного Алтаю. На півночі у північній частині ареалу в області Уральського хребта до 67-ї паралелі, до гирла Обі, гирла Єнісею, в долині Хатанги до 72-ї паралелі, в долинах Лени і Яни до 71-ї паралелі, до дельти Колими, звідки межа ареалу простягається до пониззя Анадиря. На південь у північній частині ареалу в області Уральського хребта до 59-ї паралелі. Між Уральським хребтом і долиною Лени південна межа поширення точно не з'ясована, на південь тут ймовірно до північної межі тайгової зони і південної межі лісотундри. На півночі в південній частині ареалу до північно-східного Алтаю, Абаканського хребта, Західного Саяна, Східного Саяна, Байкальського хребта, Станового хребта. В області Станового хребта з'єднуються північна межа південної частини ареалу і південна межа північної частини ареалу. Остання, ймовірно, простягається до західного схилу Верхоянського хребта і західному схилу хребта Джугджур. На півдні в південній частині ареалу до хребта Танну-Ула, Хамар-Дабана, далі на схід південна межа поширення точно не з'ясована, але передбачається гніздування в центральній частині Сіхоте-Аліня. Можливо гніздиться на Сахаліні. Гніздовим біотопом є ялиново-ялицева тайга із домішкою берези та горобини, карликові ялинові кущі і березові рідколісся, зарості чагарників на берегах річок. Вид перелітний, зимує в Південно-Східній Азії — переважно в центральному та східному Китаї та Кореї. Відомі зальоти в Японію, Північну Америку і Західну Європу. До 2015 року було відомо лише 32 спостереження виду в Західній Європі, головним чином у Фінляндії і Швеції. Однак протягом листопада 2016 року було зафіксовано понад 300 спостережень виду в різних країнах — Великій Британії (14), Данії (11), Естонії (9), Литві (4), Латвії (9), Німеччині (12), Нідерландах (1), Норвегії (11), Польщі (11), Угорщині (1), Фінляндії (72), Чехії (1), Швеції (71). Причиною такого доволі масового нальоту вважають погодні умови. В Україні до 2015 р. було зафіксовано 4 зальоти птахів — 14.10.1985 р. під Києвом, 21.10.1996 поблизу Донецька та два птаха було відловлено 18.01.2000 у м. Харків. У листопаді і грудні 2015 року поодиноких птахів виявили тричі — у Чернігівській, Київській та Запорізькій областях. Чисельність в Європі оцінена в 100—500 пар, що становить менше 5 % світової популяції, розмір якої точно невідомий. Чисельність в цілому стабільна. Щільність гніздування суттєво варіює залежно від біотопу та в середньому становить 5 пар/км2. Моногам, проте нерідко птахи гніздяться невеликими групами, де на невеликій відстані розташовано від 2 до 4 гнізд. Гніздовий сезон триває з червня до серпня. Одна кладка за сезон. Гніздо птах розташовує в густих кронах дерев на висоті від 0,4 до 8 м від землі. Воно складане з дрібних гілочок і стебел злаків, серед яких густо вплітається мох. Вистилка складалася з ніжніших стебел моху і невеликої кількості шерсті. У повній кладці від 4 до 7 (зазвичай 5-6) блакитних однотонних яєць. Середній розмір яєць 18,6×13,7 мм та вага 1,9 г. Насиджує кладку самка, інкубація триває близько 2 тижнів. Пташенята залишають гніздо у віці приблизно 14 днів, після чого батьки підгодовують їх близько тижня. Сибірська тинівка споживає як рослинну, так і тваринну їжу. Пташенят вигодовує комахами та павуками, вони ж складають основу раціону дорослих у теплу пору року. Пізніше птахи переходять на насіння рослин та ягоди.
Література
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Passeriformes
Prunellidae
