НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Hippolais icterina
(Vieillot, 1817) - Берестянка звичайна
Синонім
- Sylvia icterina Vieillot, 1817
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II); Bo (II)
Be (II); Bo (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
Гніздиться в Євразії, зимує в тропічній Африці. В Україні — гніздовий, перелітний вид. Невеликий (значно менший за горобця) зеленувато-оливковий зверху і світло-жовтий знизу птах. Маса тіла 11-15 г, довжина тіла близько 13 см. Дорослий птах зверху оливково-зелений; над оком невелика жовта «брова»; низ світло-жовтий; махові пера бурі, другорядні і третьорядні махові пера з широкою жовтуватою облямівкою; хвіст бурий; дзьоб зверху буруватий, знизу жовтогарячий; ноги сірі. Молодий птах подібний до дорослого, але верх з бурим або сірим відтінком; низ тьмяніший. Від блідої та малої берестянок відрізняється жовтим і оливково-зеленим тонами оперення; від жовтобрового вівчарика — жовтими грудьми і черевом, довшим хвостом, а також піснею. Ареал охоплює Західну Євразію від Скандинавії і східної Франції на схід до долини Обі і Салаїрського кряжу. На півночі до 67-ї паралелі, у Фінлянідї до 63-ї паралелі, до Онезької затоки Білого моря, району Архангельська, на схід у Європейській частині Росії і в області Уральського хребта до 58-ї паралелі; в Західному Сибіру до гирла Какви, районів Тюмені, Тари, Томська, в долині Обі до 58-ї паралелі. На південь до середземноморського узбережжя південно-східної Франції, середньої Італії, південної Югославії, південної Болгарії, північно-західного і північного узбережжя Чорного моря, Криму, північного підніжжя Великого Кавказу, в долині Волги до 52-ї паралелі, і північному Казахстані до 53-ї паралелі, до північно-західної і північної межі Алтаю. Ізольована ділянка ареалу охоплює гори Талиш і Ельбрус. Зимує в південних частинах тропічної Африки. В Україні гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, крім високогір'я Карпат, а також на значній частині степової смуги; мігрує скрізь. Виділяють 3 підвиди: Hippolais icterina alaris Stresemann, 1928, Hippolais icterina icterina Vieillot, 1817, Hippolais icterina magnioculi Knijff & van Swelm, 1998. Чисельність станом на 2000 р. в Європі оцінена в 3,5-7,1 млн пар, в Україні — 57-78 тис. пар. Популяція у світі орієнтовно оцінюється в 11,2-28,4 особин, вона має тенденцію до скорочення. Населяє різноманітні листяні і мішані ліси. Віддає перевагу світлим і розрідженим ділянкам з підростом. Далеко вглиб лісових масивів, як правило, не заходить, частіше зустрічається по узліссях. Охоче оселяється в зелених насадженнях культурного ландшафту: у полезахисних і придорожніх лісосмугах, у старих парках, скверах — скрізь, де зростають високі дерева у поєднанні з кущами. Гніздиться поодинокими парами. Найчастіше гніздо розміщується на деревах підліску, рідше на старих деревах або на чагарниках. Його можна знайти на березі, липі, клені, осиці, тополі, вільсі, дубі, сосні, вербі, також на різних фруктових та декоративних деревах. З чагарників для гніздування звичайна берестянка використовує черемху, верболіз, калину, бузину, бузок, ліщину, глід, жостір, жимолость, тощо, а іноді навіть облаштовується на хмелі. Найчастіше гніздо розташоване на висоті 2-4 м над землею, в окремих випадках воно влаштоване всього лише в 1 м від поверхні землі; поблизу людей нерідко на висоті 6-10 м у кронах великих дерев. У більшості випадків гніздо звите серед відносно тонких гілок і розташоване в розвилці основного тонкого стовбура, між ним і бічними гілками, або між стовбуром і гілочками, що відходять від нього. Гніздо завжди міцно прикріплене рослинними волокнами, берестою і павутинням до гілок, які іноді виявляються навіть вплетеними в його стінки. Залежно від розташування серед гілок форма його варіює. Зазвичай гніздо має вигляд низенької бочечки з округлим дном. Якщо споруда затиснена гілками, то дно її дещо загострене й саме гніздо більш витягнуте по вертикалі, якщо вони розташоване на горизонтальній гілці, дно його плоске, а форма чашоподібна. Будівельними матеріалами для гнізда слугують сухі стеблинки трав, вузькі листя злаків, частини торішнього листя, береста, рослинний пух, шерсть, пір'я, кінський волос і павутина. Зовнішній шар сплетений з грубіших стебел, листя, берести, і скріплений павутиною і рослинним пухом. Внутрішній шар споруджений із ніжнішого матеріалу, лоток вистилається вовною, пір'ям і в деяких випадках кінським волосом. Стінки гнізда тонкі та інколи просвічуються. Повна кладка складається з 4-5, рідко 6 рожевуватих або дещо буро-рожевих яєць, покритих ледь помітними бурими плямами і різко вираженими чорнуватими, чорно-бурими і червоно-бурими поверхневими цятками. Середні розміри яєць в Європі 18,55×13,60 мм. Між часом прильоту і відкладанням яєць проходить близько 25 днів. Повні ненасиджені кладки можна знайти протягом червня. У звичайної берестянки одна кладка на рік, але при загибелі першої буває повторна. У таких випадках вибирається місце і будується нове гніздо, на що витрачається 7 днів. Термін насиджування 13 днів. Насиджує тільки самка. Пташенята вилуплюються абсолютно голими і червонуватими. Раціон берестянки складається різних комах, переважно з комарів, мух і дрібних лускокрилих, восени вживає ягоди (бузину, крушину, смородину). Їжу збирає у кронах дерев, переважно скльовуючи її з листя.
Гніздиться в Євразії, зимує в тропічній Африці. В Україні — гніздовий, перелітний вид. Невеликий (значно менший за горобця) зеленувато-оливковий зверху і світло-жовтий знизу птах. Маса тіла 11-15 г, довжина тіла близько 13 см. Дорослий птах зверху оливково-зелений; над оком невелика жовта «брова»; низ світло-жовтий; махові пера бурі, другорядні і третьорядні махові пера з широкою жовтуватою облямівкою; хвіст бурий; дзьоб зверху буруватий, знизу жовтогарячий; ноги сірі. Молодий птах подібний до дорослого, але верх з бурим або сірим відтінком; низ тьмяніший. Від блідої та малої берестянок відрізняється жовтим і оливково-зеленим тонами оперення; від жовтобрового вівчарика — жовтими грудьми і черевом, довшим хвостом, а також піснею. Ареал охоплює Західну Євразію від Скандинавії і східної Франції на схід до долини Обі і Салаїрського кряжу. На півночі до 67-ї паралелі, у Фінлянідї до 63-ї паралелі, до Онезької затоки Білого моря, району Архангельська, на схід у Європейській частині Росії і в області Уральського хребта до 58-ї паралелі; в Західному Сибіру до гирла Какви, районів Тюмені, Тари, Томська, в долині Обі до 58-ї паралелі. На південь до середземноморського узбережжя південно-східної Франції, середньої Італії, південної Югославії, південної Болгарії, північно-західного і північного узбережжя Чорного моря, Криму, північного підніжжя Великого Кавказу, в долині Волги до 52-ї паралелі, і північному Казахстані до 53-ї паралелі, до північно-західної і північної межі Алтаю. Ізольована ділянка ареалу охоплює гори Талиш і Ельбрус. Зимує в південних частинах тропічної Африки. В Україні гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, крім високогір'я Карпат, а також на значній частині степової смуги; мігрує скрізь. Виділяють 3 підвиди: Hippolais icterina alaris Stresemann, 1928, Hippolais icterina icterina Vieillot, 1817, Hippolais icterina magnioculi Knijff & van Swelm, 1998. Чисельність станом на 2000 р. в Європі оцінена в 3,5-7,1 млн пар, в Україні — 57-78 тис. пар. Популяція у світі орієнтовно оцінюється в 11,2-28,4 особин, вона має тенденцію до скорочення. Населяє різноманітні листяні і мішані ліси. Віддає перевагу світлим і розрідженим ділянкам з підростом. Далеко вглиб лісових масивів, як правило, не заходить, частіше зустрічається по узліссях. Охоче оселяється в зелених насадженнях культурного ландшафту: у полезахисних і придорожніх лісосмугах, у старих парках, скверах — скрізь, де зростають високі дерева у поєднанні з кущами. Гніздиться поодинокими парами. Найчастіше гніздо розміщується на деревах підліску, рідше на старих деревах або на чагарниках. Його можна знайти на березі, липі, клені, осиці, тополі, вільсі, дубі, сосні, вербі, також на різних фруктових та декоративних деревах. З чагарників для гніздування звичайна берестянка використовує черемху, верболіз, калину, бузину, бузок, ліщину, глід, жостір, жимолость, тощо, а іноді навіть облаштовується на хмелі. Найчастіше гніздо розташоване на висоті 2-4 м над землею, в окремих випадках воно влаштоване всього лише в 1 м від поверхні землі; поблизу людей нерідко на висоті 6-10 м у кронах великих дерев. У більшості випадків гніздо звите серед відносно тонких гілок і розташоване в розвилці основного тонкого стовбура, між ним і бічними гілками, або між стовбуром і гілочками, що відходять від нього. Гніздо завжди міцно прикріплене рослинними волокнами, берестою і павутинням до гілок, які іноді виявляються навіть вплетеними в його стінки. Залежно від розташування серед гілок форма його варіює. Зазвичай гніздо має вигляд низенької бочечки з округлим дном. Якщо споруда затиснена гілками, то дно її дещо загострене й саме гніздо більш витягнуте по вертикалі, якщо вони розташоване на горизонтальній гілці, дно його плоске, а форма чашоподібна. Будівельними матеріалами для гнізда слугують сухі стеблинки трав, вузькі листя злаків, частини торішнього листя, береста, рослинний пух, шерсть, пір'я, кінський волос і павутина. Зовнішній шар сплетений з грубіших стебел, листя, берести, і скріплений павутиною і рослинним пухом. Внутрішній шар споруджений із ніжнішого матеріалу, лоток вистилається вовною, пір'ям і в деяких випадках кінським волосом. Стінки гнізда тонкі та інколи просвічуються. Повна кладка складається з 4-5, рідко 6 рожевуватих або дещо буро-рожевих яєць, покритих ледь помітними бурими плямами і різко вираженими чорнуватими, чорно-бурими і червоно-бурими поверхневими цятками. Середні розміри яєць в Європі 18,55×13,60 мм. Між часом прильоту і відкладанням яєць проходить близько 25 днів. Повні ненасиджені кладки можна знайти протягом червня. У звичайної берестянки одна кладка на рік, але при загибелі першої буває повторна. У таких випадках вибирається місце і будується нове гніздо, на що витрачається 7 днів. Термін насиджування 13 днів. Насиджує тільки самка. Пташенята вилуплюються абсолютно голими і червонуватими. Раціон берестянки складається різних комах, переважно з комарів, мух і дрібних лускокрилих, восени вживає ягоди (бузину, крушину, смородину). Їжу збирає у кронах дерев, переважно скльовуючи її з листя.
Література
- Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
- Проект організації території Чорноморського біосферного заповідника НАН України та охорони його природних комплексів. Ч. 1. К.- 2016. 300 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Passeriformes
Sylviidae
