НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Lophophanes cristatus
(Linnaeus, 1758) - Синиця чубата
Синонім
- Parus cristatus Linnaeus, 1758
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II)
Be (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
Характерний мешканець хвойних лісів. В Україні осілий, кочовий вид. До недавнього часу вид відносили до роду Синиця (Parus). На основі останніх досліджень чубату синицю виіляють до іншого роду — Lophophanes. Остання класифікація знайшла відображення у авторитетних джерелах, зокрема у виданні «Handbook of the Birds of the World». Виділяють 7 підвидів чубатої синиці: Lophophanes cristatus abadiei (Jouard, 1929), Lophophanes cristatus baschkirikus Snigirewski, 1931, Lophophanes cristatus bureschi (Von Jordans, 1940), Lophophanes cristatus cristatus (Linnaeus, 1758), Lophophanes cristatus mitratus (C. L. Brehm, 1831), Lophophanes cristatus scoticus Prazak, 1897, Lophophanes cristatus weigoldi (Tratz, 1914). Поширена на більшій частині Європи, хоча відсутня у Великобританії (за виключенням Каледонського лісу в Шотландії), на Апеннінах та на півночі Скандинавії. На півночі Європи зустрічається до межі лісів — в Норвегії до 65° пн. ш., у Швеції, Фінляндії і Карелії до 67° пн. ш., далі на схід до районів Архангельська та Сиктивкара. Далі на схід межа ареалу різко відсувається на південь та доходить до східних схилів Уралу в районі Єкатеринбургу, після чого повертає на захід. Південна межа ареалу проходить через північне узбережжя Середземного моря в Іспанії та Франції, південну межу Альп, Албанію, центральну Грецію, Болгарію, південне підніжжя Карпат, Волинську і Подільську височини, центральну і східну Україну до 50° пн. ш., Воронезьку, Пензенську і Самарську області Росії. В Україні поширена в лісовій і значній частині лісостепової смуги, а також Карпатах. У центральній Україні найбільш південною точкою гніздування є околиці м. Черкаси. Переважно, осілий птах, менше ніж інші синиці схильна до сезонних переміщень. Лише на крайній півночі ареалу — на Кольському півострові відмічені нерегулярні кочівлі на відстань не більше 100 км. Чисельність в Європі оцінена в 6,1—12,0 млн пар, в Україні — 75—95 тис. пар. Спостерігається скорочення чисельності популяції. Населяє хвойні ліси, у листяних не зустрічається. Гніздиться середньовікових та стиглих соснових та ялинових лісах, інколи — в молодих (але за наявності дупел). У мішаних хвойно-листяних лісах зустрічається рідко. Близького сусідства з людиною уникає. Гніздиться поодинокими парами. Гніздо влаштовує в дуплах з вузьким вхідним отвором (25-30 мм), в трухлявих пнях тощо. Гнізда розміщують невисоко над землею, на висоті 0,5-2 м. Птахи очищують дупла від деревної трухи, нерідко розширюють, а в трухлявих пнях можуть майже повністю видовбувати дупла. Інколи гніздиться в старих дуплах дятлів або в пустотах між гілками гнізд хижих птахів. Гніздо будує з моху з незначною домішкою лишайників, волосся, шерсті. Лоток вистилається шерстю, інколи з додаванням рослинного пуху, павутиння та коконів комах. У кладці 5-9 (частіше 6-7) яєць. Шкаралупа блискуча, молочно-біла, поверхневі плями світло- і темно-іржаво-червоні, глибокі — червонувато-фіолетові. Біля тупого полюсу яйця плями розташовуються більш щільно, утворюючи віночок. Середні розміри яєць 16,39×12,69 мм. До відкладання яєць приступають раніше інших видів синиць — наприкінці березня — на початку квітня. У деяких пар протягом року буває два виводки. Другі кладки з'являються у червні. Насиджує тільки самка протягом 13-15 діб. Після вильоту з гнізд ще 23-25 днів молодих птахів підгодовують дорослі. Основний корм у весняно-літній період — дрібні безхребетні та їх личинки, в першу чергу жуки (довгоносики та листоїди), метелики на всіх стадіях розвитку та павуки. Восени та взимку чубата синиця переключається на споживання насіння дерев (сосни, ялиці, псевдотсуги, бука, берези, вільхи). Протягом усього року запасає їжу, особливо інтенсивно з вересня по жовтень та з березня по червень. Запаси ховає у тріщинах кори, між хвоїнками, серед лишайників. Птахи не запам'ятовують конкретне розташування таких місць, однак пізніше синиці здобувають цей корм завдяки осілому способу життя. Зроблені запаси використовують також інші види синиць.
Характерний мешканець хвойних лісів. В Україні осілий, кочовий вид. До недавнього часу вид відносили до роду Синиця (Parus). На основі останніх досліджень чубату синицю виіляють до іншого роду — Lophophanes. Остання класифікація знайшла відображення у авторитетних джерелах, зокрема у виданні «Handbook of the Birds of the World». Виділяють 7 підвидів чубатої синиці: Lophophanes cristatus abadiei (Jouard, 1929), Lophophanes cristatus baschkirikus Snigirewski, 1931, Lophophanes cristatus bureschi (Von Jordans, 1940), Lophophanes cristatus cristatus (Linnaeus, 1758), Lophophanes cristatus mitratus (C. L. Brehm, 1831), Lophophanes cristatus scoticus Prazak, 1897, Lophophanes cristatus weigoldi (Tratz, 1914). Поширена на більшій частині Європи, хоча відсутня у Великобританії (за виключенням Каледонського лісу в Шотландії), на Апеннінах та на півночі Скандинавії. На півночі Європи зустрічається до межі лісів — в Норвегії до 65° пн. ш., у Швеції, Фінляндії і Карелії до 67° пн. ш., далі на схід до районів Архангельська та Сиктивкара. Далі на схід межа ареалу різко відсувається на південь та доходить до східних схилів Уралу в районі Єкатеринбургу, після чого повертає на захід. Південна межа ареалу проходить через північне узбережжя Середземного моря в Іспанії та Франції, південну межу Альп, Албанію, центральну Грецію, Болгарію, південне підніжжя Карпат, Волинську і Подільську височини, центральну і східну Україну до 50° пн. ш., Воронезьку, Пензенську і Самарську області Росії. В Україні поширена в лісовій і значній частині лісостепової смуги, а також Карпатах. У центральній Україні найбільш південною точкою гніздування є околиці м. Черкаси. Переважно, осілий птах, менше ніж інші синиці схильна до сезонних переміщень. Лише на крайній півночі ареалу — на Кольському півострові відмічені нерегулярні кочівлі на відстань не більше 100 км. Чисельність в Європі оцінена в 6,1—12,0 млн пар, в Україні — 75—95 тис. пар. Спостерігається скорочення чисельності популяції. Населяє хвойні ліси, у листяних не зустрічається. Гніздиться середньовікових та стиглих соснових та ялинових лісах, інколи — в молодих (але за наявності дупел). У мішаних хвойно-листяних лісах зустрічається рідко. Близького сусідства з людиною уникає. Гніздиться поодинокими парами. Гніздо влаштовує в дуплах з вузьким вхідним отвором (25-30 мм), в трухлявих пнях тощо. Гнізда розміщують невисоко над землею, на висоті 0,5-2 м. Птахи очищують дупла від деревної трухи, нерідко розширюють, а в трухлявих пнях можуть майже повністю видовбувати дупла. Інколи гніздиться в старих дуплах дятлів або в пустотах між гілками гнізд хижих птахів. Гніздо будує з моху з незначною домішкою лишайників, волосся, шерсті. Лоток вистилається шерстю, інколи з додаванням рослинного пуху, павутиння та коконів комах. У кладці 5-9 (частіше 6-7) яєць. Шкаралупа блискуча, молочно-біла, поверхневі плями світло- і темно-іржаво-червоні, глибокі — червонувато-фіолетові. Біля тупого полюсу яйця плями розташовуються більш щільно, утворюючи віночок. Середні розміри яєць 16,39×12,69 мм. До відкладання яєць приступають раніше інших видів синиць — наприкінці березня — на початку квітня. У деяких пар протягом року буває два виводки. Другі кладки з'являються у червні. Насиджує тільки самка протягом 13-15 діб. Після вильоту з гнізд ще 23-25 днів молодих птахів підгодовують дорослі. Основний корм у весняно-літній період — дрібні безхребетні та їх личинки, в першу чергу жуки (довгоносики та листоїди), метелики на всіх стадіях розвитку та павуки. Восени та взимку чубата синиця переключається на споживання насіння дерев (сосни, ялиці, псевдотсуги, бука, берези, вільхи). Протягом усього року запасає їжу, особливо інтенсивно з вересня по жовтень та з березня по червень. Запаси ховає у тріщинах кори, між хвоїнками, серед лишайників. Птахи не запам'ятовують конкретне розташування таких місць, однак пізніше синиці здобувають цей корм завдяки осілому способу життя. Зроблені запаси використовують також інші види синиць.
Література
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
- Проект організації території Чорноморського біосферного заповідника НАН України та охорони його природних комплексів. Ч. 1. К.- 2016. 300 с.
- Файтельсон М. И. Синица хохлатая (Parus cristatus L.) в дендропарке «Софиевка» // Вісник зоології. – 1969. – №4. – С.89.
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Passeriformes
Paridae
