НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Poecile montanus
(Conrad von Baldenstein, 1827) - Гаїчка-пухляк
Синонім
- Parus montanus Conrad von Baldenstein, 1827
Народна назва
Гаїчка чорноголова
Гаїчка чорноголова
Зображення
Природоохоронний статус
Be (II)
Be (II)
Цінність виду
Примітки
Детально
В Україні осілий, кочовий вид. Мешканець хвойних лісів Євразії. Перший науковий опис виду під назвою Parus cinereus montanus був здійснений шведським натуралістом Томасом Конрадом фон Балденштейном у 1827 році. До недавнього часу гаїчку-пухляка відносили до роду Синиця (Parus). На основі останніх досліджень гаїчку-пухляка виділяють до іншого роду — Poecile. Остання класифікація знайшла відображення у авторитетних джерелах, зокрема у виданні «Handbook of the Birds of the World». Виділяють 14 підвидів гаїчки-пухляка: P. m. affinis Przevalski, 1876; P. m. anadyrensis Belopolski, 1932; P. m. baicalensis Swinhoe, 1871; P. m. borealis Sélys-Longchamps, 1843; P. m. kamtschatkensis Bonaparte, 1850; P. m. kleinschmidti Hellmayr, 1900; P. m. montanus Conrad von Baldenstein, 1827; P. m. restrictus Hellmayr, 1900; P. m. rhenanus Kleinschmidt, 1900; P. m. sachalinensis Lönnberg, 1908; P. m. salicarius C.L. Brehm, 1831; P. m. songarus Severtsov, 1873; P. m. uralensis Grote, 1927; P. m. stoetzneri Kleinschmidt, 1921; P. m. weigoldicus Kleinschmidt, 1921. Ареал охоплює зону лісів Євразії на схід від Великобританії і центральних районів Франції до узбережжя Тихого океану й Японських островів. На півночі зустрічається до межі деревної рослинності, досягаючи лісотундри — в Скандинавії і Фінляндії до 69—70° пн. ш., європейській частині Росії та Західному Сибіру до Єнісею до 68° пн. ш., далі на схід — до 66-ї паралелі. На півдні досягає смуги лісостепу і в окремих випадках степу. У Франції зустрічається до 46° пн. ш., у центральній Європі до південної межі Альп, Балканських, Родопських гір та південних меж Карпат. В Україні південна межа ареалу проходить південніше Волино-Подільської височини, через Київську, Полтавську і Харківську області. У Росії через Воронезьку, Пензенську, Саратовську, Самарську та Оренбурзьку. Далі на схід межа ареалу проходить через Казахстан в районі 52-ї паралелі, Каркаралінськ і хребет Саур, далі Монгольский і Гобійський Алтай, Сахалін, Хоккайдо, Хонсю і можливо північні Курильські острови. В Україні поширена в лісовій та лісостеповій смузі. Чисельність в Європі оцінена в 24—42 млн пар, в Україні — 170–210 тис. пар. Чисельність має тенденцію до повільного скорочення. Населяє переважно хвойні та мішані ліси тайгового типу. Типовими місцями існування є сосонові бори, сосняки з домішками різних листяних порід, ялинові та ялиново-листяні ліси зі старими деревами й трухлявими пеньками. У мішаних лісах обирає ділянки з переважанням сосен або ялин. Зрідка оселяється поблизу людини, інколи гніздиться у великих лісопарках. Осілий птах. Гніздиться окремими парами в дуплах, які зазвичай видовбує у гнилих пеньках, обламаних сухих або трухлявих стовбурах дерев на висоті 0,5-1,5 м. Рідше використовує готові порожнини, але завжди розчищає та поглиблює їх. Діаметр льотка не перевищує 25-35 мм. Гніздо влаштовує з різноманітного матеріалу — з луб'яних волокон, шматочків трухлявої деревини, моху, стебел сухих трав, з лусочок соснових бруньок. Для висилки використовує шерсть та волосся тварин, додаючи до них рослинний пух, павутиння. У виключних випадках для будівництва гнізда використовує дуже мало матеріалу або взагалі обходиться без нього — тоді в гнізді не буває нічого, крім трухлого дерева. Кладка складається з 6-9 (зазвичай 7-8), зрідка з 5 або 10 яєць. Шкаралупа блискуча, молочно-біла, вкрита нещільними або більш густими поверхневими плямами іржаво-коричневого кольору, що часто утворює біля тупого кінця віночок. Глибокі плями мають червонувато-фіолетовий відтінок. Середні розміри яєць 15,81×12,37 мм. Пари утворюються взимку у перший рік життя і, як правило, зберігаються, поки один з партнерів не загине. Відкладання яєць відбувається у різних регіонах від початку квітня до початку травня. Протягом року один виводок, але інколи буває і два. Насиджує самка протягом 14-15 діб. Пташенята стають здатними до польоту через 17-20 діб. Живиться дрібними безхребетними та їх личинками. Влітку раціон дорослих птахів приблизно порівну складається з тваринних і рослинних кормів, тоді як взимку рослинна їжа складає до трьох чвертей раціону. Серед рослинної їжі споживають головним чином насіння хвойних дерев — сосни, ялини, ялівцю. Молодих птахів вигодовують гусеницями метеликів, павуками та личинками пильщиків із наступним додаванням рослинних кормів. Дорослі особини у великій кількості споживають павуків, дрібних жуків (особливо довгоносиків), метеликів на всіх стадіях розвитку, рівнокрилих, перетинчастокрилих та двокрилих.
В Україні осілий, кочовий вид. Мешканець хвойних лісів Євразії. Перший науковий опис виду під назвою Parus cinereus montanus був здійснений шведським натуралістом Томасом Конрадом фон Балденштейном у 1827 році. До недавнього часу гаїчку-пухляка відносили до роду Синиця (Parus). На основі останніх досліджень гаїчку-пухляка виділяють до іншого роду — Poecile. Остання класифікація знайшла відображення у авторитетних джерелах, зокрема у виданні «Handbook of the Birds of the World». Виділяють 14 підвидів гаїчки-пухляка: P. m. affinis Przevalski, 1876; P. m. anadyrensis Belopolski, 1932; P. m. baicalensis Swinhoe, 1871; P. m. borealis Sélys-Longchamps, 1843; P. m. kamtschatkensis Bonaparte, 1850; P. m. kleinschmidti Hellmayr, 1900; P. m. montanus Conrad von Baldenstein, 1827; P. m. restrictus Hellmayr, 1900; P. m. rhenanus Kleinschmidt, 1900; P. m. sachalinensis Lönnberg, 1908; P. m. salicarius C.L. Brehm, 1831; P. m. songarus Severtsov, 1873; P. m. uralensis Grote, 1927; P. m. stoetzneri Kleinschmidt, 1921; P. m. weigoldicus Kleinschmidt, 1921. Ареал охоплює зону лісів Євразії на схід від Великобританії і центральних районів Франції до узбережжя Тихого океану й Японських островів. На півночі зустрічається до межі деревної рослинності, досягаючи лісотундри — в Скандинавії і Фінляндії до 69—70° пн. ш., європейській частині Росії та Західному Сибіру до Єнісею до 68° пн. ш., далі на схід — до 66-ї паралелі. На півдні досягає смуги лісостепу і в окремих випадках степу. У Франції зустрічається до 46° пн. ш., у центральній Європі до південної межі Альп, Балканських, Родопських гір та південних меж Карпат. В Україні південна межа ареалу проходить південніше Волино-Подільської височини, через Київську, Полтавську і Харківську області. У Росії через Воронезьку, Пензенську, Саратовську, Самарську та Оренбурзьку. Далі на схід межа ареалу проходить через Казахстан в районі 52-ї паралелі, Каркаралінськ і хребет Саур, далі Монгольский і Гобійський Алтай, Сахалін, Хоккайдо, Хонсю і можливо північні Курильські острови. В Україні поширена в лісовій та лісостеповій смузі. Чисельність в Європі оцінена в 24—42 млн пар, в Україні — 170–210 тис. пар. Чисельність має тенденцію до повільного скорочення. Населяє переважно хвойні та мішані ліси тайгового типу. Типовими місцями існування є сосонові бори, сосняки з домішками різних листяних порід, ялинові та ялиново-листяні ліси зі старими деревами й трухлявими пеньками. У мішаних лісах обирає ділянки з переважанням сосен або ялин. Зрідка оселяється поблизу людини, інколи гніздиться у великих лісопарках. Осілий птах. Гніздиться окремими парами в дуплах, які зазвичай видовбує у гнилих пеньках, обламаних сухих або трухлявих стовбурах дерев на висоті 0,5-1,5 м. Рідше використовує готові порожнини, але завжди розчищає та поглиблює їх. Діаметр льотка не перевищує 25-35 мм. Гніздо влаштовує з різноманітного матеріалу — з луб'яних волокон, шматочків трухлявої деревини, моху, стебел сухих трав, з лусочок соснових бруньок. Для висилки використовує шерсть та волосся тварин, додаючи до них рослинний пух, павутиння. У виключних випадках для будівництва гнізда використовує дуже мало матеріалу або взагалі обходиться без нього — тоді в гнізді не буває нічого, крім трухлого дерева. Кладка складається з 6-9 (зазвичай 7-8), зрідка з 5 або 10 яєць. Шкаралупа блискуча, молочно-біла, вкрита нещільними або більш густими поверхневими плямами іржаво-коричневого кольору, що часто утворює біля тупого кінця віночок. Глибокі плями мають червонувато-фіолетовий відтінок. Середні розміри яєць 15,81×12,37 мм. Пари утворюються взимку у перший рік життя і, як правило, зберігаються, поки один з партнерів не загине. Відкладання яєць відбувається у різних регіонах від початку квітня до початку травня. Протягом року один виводок, але інколи буває і два. Насиджує самка протягом 14-15 діб. Пташенята стають здатними до польоту через 17-20 діб. Живиться дрібними безхребетними та їх личинками. Влітку раціон дорослих птахів приблизно порівну складається з тваринних і рослинних кормів, тоді як взимку рослинна їжа складає до трьох чвертей раціону. Серед рослинної їжі споживають головним чином насіння хвойних дерев — сосни, ялини, ялівцю. Молодих птахів вигодовують гусеницями метеликів, павуками та личинками пильщиків із наступним додаванням рослинних кормів. Дорослі особини у великій кількості споживають павуків, дрібних жуків (особливо довгоносиків), метеликів на всіх стадіях розвитку, рівнокрилих, перетинчастокрилих та двокрилих.
Література
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Розточчя». 2018, т.32. – Івано-Франкове, 2019. – 000 с.
- Паламаренко О.В., Різун Е.М. Тваринне населення дендрарію ботанічного саду НЛТУ України // Науковий вісник НЛТУ України. - 2019. - Т.29, №3. - С.44-47.
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Aves
Passeriformes
Paridae
