НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Swertia perennis
L. - Сверція багаторічна
Синонім
- Blepharaden perennis (L.) Dulac
- Gentiana palustris All.
- Gentiana paniculata Lam.
- Swertia manshurica (Kom.) Kitag.
- Swertia obtusa Ledeb.
- Swertia punctata Baumg.
Народна назва
Бешишниця звичайна, Пітушок тревалий, Шверція
Бешишниця звичайна, Пітушок тревалий, Шверція
Зображення
Природоохоронний статус
RDBUkr: Вразливі
RDBUkr: Вразливі
Цінність виду
Лікарська рослина; Декоративний вид
Лікарська рослина; Декоративний вид
Примітки
Детально
Напіврозеткова рослина із брудно-фіолетовими зірчастими квітами. Поширена переважно в гірських, та, меншою мірою, рівнинних областях Європи, Азії та Північної Америки. Зростає на вологих луках та болотах. Регіонально рідкісний вид, узятий під охорону в декількох країнах Європи та в Канаді. Маловідома лікарська та декоративна рослина. Бешишниця звичайна належить до європейсько-південносибірських видів із монтанно-субальпійським типом розповсюдження. Основна частина її ареалу охоплює більшість гірських систем Центральної, Атлантичної та Південної Європи. Так, у Центральній Європі вона поширена в Альпах, Центральному Французькому масиві, горах Юра та Судетах. Далі на схід знайдена у Карпатах. На півдні Європи у середземноморському басейні ця рослина приурочена до Балкан та Апеннін. На Піренейському півострові трапляється лише на північних схилах Піренеїв. Разом з тим, у Центральній та Східній Європі бешишниця звичайна зростає на рівнинних ділянках і в такий спосіб проникає до східного узбережжя Балтійського моря, Білорусі та півночі європейської частини Росії, зокрема, Смоленської, Псковської областей, хоча й тут вона тяжіє до ділянок із підвищеним рельєфом (наприклад, Іжорської височини). Раніше ця рослина зростала ще північніше — у Вологодській області, однак останні відомості щодо знахідок у цій місцевості датуються ще 1921 роком, тому, ця популяція вважається втраченою. В Азії цей вид рослин описаний у китайській провінції Цзілінь, де зростає особливий підвид, поширений також і в Північній Америці. На північноамериканському материку бешишниця звичайна знайдена у гірських районах Канади та США, зокрема, у Скелястих горах та горах Валлова, причому у США вона поширена по всьому заходу — від Аляски на півночі, через штати Колорадо й Орегон до Каліфорнії та Нью-Мексико на півдні. В Україні цей вид розглядають як рідкісний релікт, що зберігся від післяльодовикових стадій розвитку рослинності. Більшість його популяцій зосереджена на заході: в українській частині Карпат, Малому Поліссі, Опіллі, на Волинській височині, у північно-західній частині Поділля. В Українських Карпатах основні популяції бешишниці звичайної знайдені у гірських масивах Чорногора, Свидовець, Мармароському і Чивчино-Гринявському. Крім того, значна за площею та чисельністю популяція існує у долині Західного Бугу в межах Колтівської улоговини. Раніше зафіксовані осередки у Розточчі, а також окремі популяції на Волині та Поділлі станом на 2017 рік вважають зниклими. У рівнинних оселищах трапляється підвид бешишниця звичайна типова — subsp. perennis, натомість у Карпатах — гірський підвид бешишниця звичайна альпійська — subsp. alpestris. Адм. регіони: Рв, Лв, Ів, Зк, Чц, Хм. Рослина морозостійка, світлолюбна та вологолюбна, віддає перевагу вапняковим ґрунтам (кальцефіл), може траплятися і на торфових. Зростає на трав'яних, чагарниково-трав'яних, мохових та лісових болотах (особливо карбонатних із джерельним живленням), на вологих луках, уздовж струмків та поблизу джерел, на вогких схилах серед каміння, у розріджених заболочених лісах. У горах трапляється в субальпійському поясі аж до межі із альпійською зоною, тобто на висотах до 2300-3200 м. Цей вид здатен розмножуватись вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою столонів, що виростають із бічних бруньок на кореневищі. Відділяючись від материнської кореневої системи, вони дають початок новим особинам. Цвітіння триває у різних частинах ареалу з червня по вересень, але в межах одного регіону не довше двох місяців, наприклад, у Швейцарії бешишниця звичайна квітне у липні — серпні, а в Україні — у серпні — вересні. Запилення відбувається за допомогою жуків та мух, проте, можлива й автогамія. Плоди достигають у вересні — жовтні.
Напіврозеткова рослина із брудно-фіолетовими зірчастими квітами. Поширена переважно в гірських, та, меншою мірою, рівнинних областях Європи, Азії та Північної Америки. Зростає на вологих луках та болотах. Регіонально рідкісний вид, узятий під охорону в декількох країнах Європи та в Канаді. Маловідома лікарська та декоративна рослина. Бешишниця звичайна належить до європейсько-південносибірських видів із монтанно-субальпійським типом розповсюдження. Основна частина її ареалу охоплює більшість гірських систем Центральної, Атлантичної та Південної Європи. Так, у Центральній Європі вона поширена в Альпах, Центральному Французькому масиві, горах Юра та Судетах. Далі на схід знайдена у Карпатах. На півдні Європи у середземноморському басейні ця рослина приурочена до Балкан та Апеннін. На Піренейському півострові трапляється лише на північних схилах Піренеїв. Разом з тим, у Центральній та Східній Європі бешишниця звичайна зростає на рівнинних ділянках і в такий спосіб проникає до східного узбережжя Балтійського моря, Білорусі та півночі європейської частини Росії, зокрема, Смоленської, Псковської областей, хоча й тут вона тяжіє до ділянок із підвищеним рельєфом (наприклад, Іжорської височини). Раніше ця рослина зростала ще північніше — у Вологодській області, однак останні відомості щодо знахідок у цій місцевості датуються ще 1921 роком, тому, ця популяція вважається втраченою. В Азії цей вид рослин описаний у китайській провінції Цзілінь, де зростає особливий підвид, поширений також і в Північній Америці. На північноамериканському материку бешишниця звичайна знайдена у гірських районах Канади та США, зокрема, у Скелястих горах та горах Валлова, причому у США вона поширена по всьому заходу — від Аляски на півночі, через штати Колорадо й Орегон до Каліфорнії та Нью-Мексико на півдні. В Україні цей вид розглядають як рідкісний релікт, що зберігся від післяльодовикових стадій розвитку рослинності. Більшість його популяцій зосереджена на заході: в українській частині Карпат, Малому Поліссі, Опіллі, на Волинській височині, у північно-західній частині Поділля. В Українських Карпатах основні популяції бешишниці звичайної знайдені у гірських масивах Чорногора, Свидовець, Мармароському і Чивчино-Гринявському. Крім того, значна за площею та чисельністю популяція існує у долині Західного Бугу в межах Колтівської улоговини. Раніше зафіксовані осередки у Розточчі, а також окремі популяції на Волині та Поділлі станом на 2017 рік вважають зниклими. У рівнинних оселищах трапляється підвид бешишниця звичайна типова — subsp. perennis, натомість у Карпатах — гірський підвид бешишниця звичайна альпійська — subsp. alpestris. Адм. регіони: Рв, Лв, Ів, Зк, Чц, Хм. Рослина морозостійка, світлолюбна та вологолюбна, віддає перевагу вапняковим ґрунтам (кальцефіл), може траплятися і на торфових. Зростає на трав'яних, чагарниково-трав'яних, мохових та лісових болотах (особливо карбонатних із джерельним живленням), на вологих луках, уздовж струмків та поблизу джерел, на вогких схилах серед каміння, у розріджених заболочених лісах. У горах трапляється в субальпійському поясі аж до межі із альпійською зоною, тобто на висотах до 2300-3200 м. Цей вид здатен розмножуватись вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою столонів, що виростають із бічних бруньок на кореневищі. Відділяючись від материнської кореневої системи, вони дають початок новим особинам. Цвітіння триває у різних частинах ареалу з червня по вересень, але в межах одного регіону не довше двох місяців, наприклад, у Швейцарії бешишниця звичайна квітне у липні — серпні, а в Україні — у серпні — вересні. Запилення відбувається за допомогою жуків та мух, проте, можлива й автогамія. Плоди достигають у вересні — жовтні.
Література
Веб ресурс
Експерти
- Олександр КУЗЯРІН, к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Gentianales
Gentianaceae
