НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Sciurus vulgaris
Linnaeus, 1758 - Вивірка лісова
Синонім
Народна назва
Вивірка звичайна, Вивірка руда
Вивірка звичайна, Вивірка руда
Зображення
Природоохоронний статус
Be (III)
Be (III)
Цінність виду
Мисливський вид
Мисливський вид
Примітки
Детально
Вивірка поширена по всій лісовій зоні Євразії, включаючи гірські райони. В Україні вивірки мешкають переважно в межах лісової зони (Полісся, Лісостеп), проте завдяки численним спробам їх розселення зустрічаються у паркових зонах і приміських лісах багатьох районів, у тому числі й у межах степової зони (наприклад, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ). На північний схід від України поширений підвид «Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928», відомий як "вєкша", або "бєлка". Вид надзвичайно мінливий за забарвленням і особливостями біології та екології. Окремі групи підвидів мають власні імена. Зокрема, у Карпатах та багатьох інших гірських регіонах мешкають темно-бурі (майже чорні) вивірки. На сході Європи мешкають світлі форми, яких в європейські частині Росії називають «векша». Далі на схід — у Сибіру, на Алтаї та інших місцевостях мешкає особлива група підвидів, що має назву «телеутка» — вивірки з сірим (особливо у зимовий час) забарвленням хутра, часто з особливим ледь помітним хвилястим малюнком. Багато описів присвячено мінливості забарвлення хутра. Розрізняють «сірохвосток», «бурохвосток» тощо. В Україні проводять детальні дослідження мінливості чорної і червоної форм, які межують у Прикарпатті і Закарпатті (Зізда, 2006, 2008 та ін.). В Україні цей вид представлений 4-ма підвидами: Вивірка українська — на схід від Дніпра, Вивірка Кесслера — на захід від Дніпра, Вивірка карпатська — в Карпатах, Вивірка телеутка — акліматизована в Криму і в Подінців'ї. Чисельність вивірок коливається в залежності від врожаю насіння хвойних і бука, яке є основною поживою вивірок, та від кліматичних умов. Найчисленнішою в Україні є вивірка карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114 особин на 1000 га лісових угідь. Вивірка звичайна має велике промислове значення як хутровий звір. В Україні промисел вивірок раніше здійснювали в Карпатах і на Поліссі. Розмноження може відбуватись з грудня-січня, коли самці та самиці 9–10 місяців і старші стають сексуально активними, до серпня-початку жовтня, коли останній виводок перестає годуватись молоком. Два піки розмноження є протягом одного року зі спаровуванням взимку і навесні, що веде до весняних (лютий-квітень) та літніх (травень-серпень) приплодів, відповідно. Система парування: полігамно-безладна. Вагітність триває 38–39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5-7) дитинчат. Малюки сліпі, глухі і голі при народженні, маса 10–15 г. Волосся покриває тіло за 21 день. Слух з'являється на 28–35 день, відкриваються очі на 28–32 день, годування молоком триває 8-10 тижнів чи більше. Вивірка лісова є видом-символом кількох міст. Зокрема, цей вид зображений на прапорі Ківерців і гербі цього міста.
Вивірка поширена по всій лісовій зоні Євразії, включаючи гірські райони. В Україні вивірки мешкають переважно в межах лісової зони (Полісся, Лісостеп), проте завдяки численним спробам їх розселення зустрічаються у паркових зонах і приміських лісах багатьох районів, у тому числі й у межах степової зони (наприклад, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ). На північний схід від України поширений підвид «Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928», відомий як "вєкша", або "бєлка". Вид надзвичайно мінливий за забарвленням і особливостями біології та екології. Окремі групи підвидів мають власні імена. Зокрема, у Карпатах та багатьох інших гірських регіонах мешкають темно-бурі (майже чорні) вивірки. На сході Європи мешкають світлі форми, яких в європейські частині Росії називають «векша». Далі на схід — у Сибіру, на Алтаї та інших місцевостях мешкає особлива група підвидів, що має назву «телеутка» — вивірки з сірим (особливо у зимовий час) забарвленням хутра, часто з особливим ледь помітним хвилястим малюнком. Багато описів присвячено мінливості забарвлення хутра. Розрізняють «сірохвосток», «бурохвосток» тощо. В Україні проводять детальні дослідження мінливості чорної і червоної форм, які межують у Прикарпатті і Закарпатті (Зізда, 2006, 2008 та ін.). В Україні цей вид представлений 4-ма підвидами: Вивірка українська — на схід від Дніпра, Вивірка Кесслера — на захід від Дніпра, Вивірка карпатська — в Карпатах, Вивірка телеутка — акліматизована в Криму і в Подінців'ї. Чисельність вивірок коливається в залежності від врожаю насіння хвойних і бука, яке є основною поживою вивірок, та від кліматичних умов. Найчисленнішою в Україні є вивірка карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114 особин на 1000 га лісових угідь. Вивірка звичайна має велике промислове значення як хутровий звір. В Україні промисел вивірок раніше здійснювали в Карпатах і на Поліссі. Розмноження може відбуватись з грудня-січня, коли самці та самиці 9–10 місяців і старші стають сексуально активними, до серпня-початку жовтня, коли останній виводок перестає годуватись молоком. Два піки розмноження є протягом одного року зі спаровуванням взимку і навесні, що веде до весняних (лютий-квітень) та літніх (травень-серпень) приплодів, відповідно. Система парування: полігамно-безладна. Вагітність триває 38–39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5-7) дитинчат. Малюки сліпі, глухі і голі при народженні, маса 10–15 г. Волосся покриває тіло за 21 день. Слух з'являється на 28–35 день, відкриваються очі на 28–32 день, годування молоком триває 8-10 тижнів чи більше. Вивірка лісова є видом-символом кількох міст. Зокрема, цей вид зображений на прапорі Ківерців і гербі цього міста.
Література
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Паламаренко О.В., Різун Е.М. Тваринне населення дендрарію ботанічного саду НЛТУ України // Науковий вісник НЛТУ України. - 2019. - Т.29, №3. - С.44-47.
- Селюніна З.В. Зміни складу теріофауни регіону Чорноморського заповідника в результаті інвазії видів (історія вивчення ссавців та господарського освоєння) // Праці Теріологічної Школи. - 2014. - Т.12. - С.69-80.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Mammalia
Muriformes
Sciuridae
