НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Sylvaemus tauricus
(Pallas, 1811) - Мишак жовтогрудий
Синонім
- Mus flavicollis Melchior, 1834
- Apodemus flavicollis (Melchior, 1834)
- Apodemus arianus (Blanford, 1881)
Народна назва
Миша жовтогорла
Миша жовтогорла
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Ареал цього виду повністю збігається з ареалом лісової миші, але менший за територією. Жовтогорла миша населяє велику частину Західної Європи і значну частину європейської території Росії. У середній і північній частинах ареалу жовтогорлі і лісові миші розрізняються дуже легко як за розмірами, так і за охристою плямою на грудях. Складніше положення з лісовими мишами Кавказу і Закавказзі. Там є особини як з плямами на грудях, так і без плям. Населяє висостовбурні діброви і букові ліси, віддає перевагу захаращеним ділянкам з густим підліском. Найчастіше жовтогорла миша селиться в дуплах, іноді риє нескладні нори, з багатьма виходами та гніздовою камерою наприкінці. У деяких місцях жовтогорлі й лісові миші живуть разом: у яру, саду, парку. Але чисельність їх однаковою не буває. Де багато жовтогорлих мишей, лісових мало або зовсім немає, і навпаки. Місця, чомусь не вподобані жовтогорлим мишам, густо заселяються лісовими. Якщо в клітку до жовтогорлої миші підсадити лісову мишу (будь-якої статі і віку), перша загризе другу. Чисельність дрібного виду залежить від чисельності більшого. Раніше деякі зоологи вважали, що всі особини з охристою плямою на грудях — жовтогорлі миші, а всі без плями — лісові. Але таке рішення неправильне. Охриста пляма на грудях — це лише специфічна фенотипічна ознака. Її не можна робити основоположним при визначенні видів, між якими неодмінно повинні бути якісні відмінності, зокрема генетична (фізіологічна, репродуктивна) несумісність. Активні зазвичай вночі, взимку всього годину-три в добу. Дуже рухливі тварини, можуть проходити до півтора кілометрів за добу, йти за сотні метрів від нори, проробляючи ходи і натоптуючи стежки в листі і лісовій підстилці. Іноді, втім, годуються на відстані всього декількох метрів. Також риє прості нори під колодами, серед коріння дерев або під купами хмизу, інколи поселяється в дуплах. Жовтогорла миша більша за лісову. Довжина тіла 11-13,5 см, хвоста 10-13 см, ступні 23-28 мм. Тіло покрите густим підпушком і більш рідкими остьовими волосками. Хутро зверху рудувато-сіре, знизу зовсім біле. У самки вісім сосочків. Майже голий хвіст, довжина якого сягає довжини тіла або трохи більша за неї. Біля основи волоски сірі. На грудях між передніми лапами є широка вохриста пляма різної величини і форми, за яку цей мишак одержав свою назву. Рано навесні, жовтогорла миша приступає до розмноження. Розмножуються миші до 5 разів на рік, вагітність триває 20-25 днів, зазвичай кожна самка приносить по 5-6 мишенят. Наприкінці літа починають приносити потомство миші, народжені в той же рік. Розтягуючи і закопуючи насіння деревних порід, миші часто сприяють відновленню лісу. Іноді пошкоджують зернові і технічні культури. Можуть бути носіями геморагічної гарячки з нирковим синдромом (гострого інфекційного захворювання, що передається від гризунів людині з пилом) і лептоспірозу.
Ареал цього виду повністю збігається з ареалом лісової миші, але менший за територією. Жовтогорла миша населяє велику частину Західної Європи і значну частину європейської території Росії. У середній і північній частинах ареалу жовтогорлі і лісові миші розрізняються дуже легко як за розмірами, так і за охристою плямою на грудях. Складніше положення з лісовими мишами Кавказу і Закавказзі. Там є особини як з плямами на грудях, так і без плям. Населяє висостовбурні діброви і букові ліси, віддає перевагу захаращеним ділянкам з густим підліском. Найчастіше жовтогорла миша селиться в дуплах, іноді риє нескладні нори, з багатьма виходами та гніздовою камерою наприкінці. У деяких місцях жовтогорлі й лісові миші живуть разом: у яру, саду, парку. Але чисельність їх однаковою не буває. Де багато жовтогорлих мишей, лісових мало або зовсім немає, і навпаки. Місця, чомусь не вподобані жовтогорлим мишам, густо заселяються лісовими. Якщо в клітку до жовтогорлої миші підсадити лісову мишу (будь-якої статі і віку), перша загризе другу. Чисельність дрібного виду залежить від чисельності більшого. Раніше деякі зоологи вважали, що всі особини з охристою плямою на грудях — жовтогорлі миші, а всі без плями — лісові. Але таке рішення неправильне. Охриста пляма на грудях — це лише специфічна фенотипічна ознака. Її не можна робити основоположним при визначенні видів, між якими неодмінно повинні бути якісні відмінності, зокрема генетична (фізіологічна, репродуктивна) несумісність. Активні зазвичай вночі, взимку всього годину-три в добу. Дуже рухливі тварини, можуть проходити до півтора кілометрів за добу, йти за сотні метрів від нори, проробляючи ходи і натоптуючи стежки в листі і лісовій підстилці. Іноді, втім, годуються на відстані всього декількох метрів. Також риє прості нори під колодами, серед коріння дерев або під купами хмизу, інколи поселяється в дуплах. Жовтогорла миша більша за лісову. Довжина тіла 11-13,5 см, хвоста 10-13 см, ступні 23-28 мм. Тіло покрите густим підпушком і більш рідкими остьовими волосками. Хутро зверху рудувато-сіре, знизу зовсім біле. У самки вісім сосочків. Майже голий хвіст, довжина якого сягає довжини тіла або трохи більша за неї. Біля основи волоски сірі. На грудях між передніми лапами є широка вохриста пляма різної величини і форми, за яку цей мишак одержав свою назву. Рано навесні, жовтогорла миша приступає до розмноження. Розмножуються миші до 5 разів на рік, вагітність триває 20-25 днів, зазвичай кожна самка приносить по 5-6 мишенят. Наприкінці літа починають приносити потомство миші, народжені в той же рік. Розтягуючи і закопуючи насіння деревних порід, миші часто сприяють відновленню лісу. Іноді пошкоджують зернові і технічні культури. Можуть бути носіями геморагічної гарячки з нирковим синдромом (гострого інфекційного захворювання, що передається від гризунів людині з пилом) і лептоспірозу.
Література
- Татаринов К. А. Звірі західних областей України (матеріали до вивчення фауни Української РСР). - Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. - 188 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Mammalia
Muriformes
Muridae
