НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Microtus arvalis
(Pallas, 1778) - Полівка європейська
Синонім
- Mus arvalis Pallas, 1778
- Microtus obscurus (Eversmann, 1841)
Народна назва
Полівка звичайна, Звичайна полівка, Полівка польова, Польова полівка, Нориця звичайна, Житник
Полівка звичайна, Звичайна полівка, Полівка польова, Польова полівка, Нориця звичайна, Житник
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Під назвою «звичайна полівка — Microtus arvalis» довгий час розуміли більшість видів дрібних полівок, морфологічно подібних до Microtus arvalis (s. str.), у тому числі полівку європейську (Microtus arvalis s. str.), полівку алтайську (Microtus obscurus), полівку лучну (Microtus levis), полівку киргизьку, полівку монгольську, закаспійську та низку інших видів. Більшість описів «звичайних» полівок у працях до 1970 р. (і нерідко до 2000 р.), вкл. описи підвидової систематики, морфології, мінливості, екології тощо відноситься до надвиду в цілому, тобто всіх перелічених вище видів. Східна межа поширення типового виду (Microtus arvalis у вузькому сучасному розумінні) проходить приблизно уздовж лінії Одеса-Кременчук-Суми-Москва-Твер, і до цього виду можна впевнено відносити лише описи «звичайних» полівок із західної і центральної Європи, а на сході Європи — з Польщі та західної частини України й Білорусі. Далі на схід до зазначеної лінії полівка звичайна формує зону симпатрії зі своїм видом-двійником — полівкою лучною (Microtus levis). Поширена в біоценозах і агроценозах лісової, лісостепової і степової зон материкової Європи від Атлантичного узбережжя на заході до Монгольського Алтая на сході. На півночі межа ареалу проходить по узбережжю Балтійського моря, південною Фінляндією, південною Карелією, Середнім Уралом і Західним Сибіром, на півдні — по Балканам, узбережжю Чорного моря, Криму, захоплюючи і північ Малої Азії. Водиться також на Кавказі і в Закавказзі, на півночі Казахстану, на південному сході Средньої Азії, на території Монголії. Зустрічається на Оркнейських островах. На своєму обширному ареалі полівка тяжіє переважно до польових і лугових екосистем, а також до сільськогосподарських земель, городів, садів, парків. Суцільних лісових масивів уникає, хоч і зустрічається на вирубках, галявинах і узліссях, в рідколіссях, в надрічкових чагарниках, лісосмугах. Віддає перевагу місцям з добре розвиненим трав'яним покривом. У південній частині свого ареалу тяжіє до вологіших районів: заплавних луків, балок, річкових долин, хоча зустрічається і на сухих степових ділянках, на закріплених пісках за межами пустель. У горах піднімається до субальпійских і альпійських луків на висоті 1800-3000 м над рівнем моря. Уникає територій, схильних до інтенсивного антропогенного навантаження і трансформації. У теплий час польва полівка активна в основному у сутінках і вночі, взимку активність цілодобова, але переривиста. Живе сімейними поселеннями що, як правило, складаються з 1-5 споріднених самок і їх потомства 3-4 поколінь. Ділянки дорослих самців займають 1200–1500 м² і охоплюють ділянки кількох самок. У своїх поселеннях полівки риють складну систему нір і протоптують мережу стежок, які взимку перетворюються на підсніжні ходи. Звіри рідко покидають стежини, які дозволяють їм швидше пересуватися і легше орієнтуватися. Глибина нір невелика, всього 20-30 см. Ці звіри захищають свою територію від прийшлих особин свого й інших видів полівок аж до вбивства. У періоди високої чисельності на полях зернових й в інших кормових місцях часто утворюються колонії з декількох сімей. Звичайну полівку відрізняє територіальний консерватизм, але при необхідності під час збирання врожаю і оранки полів вона може переселятися в інші райони, зокрема в скирди, стоги, в овоче- і зерносховища, іноді в житлові споруди людини. Взимку робить під снігом гнізда, сплетені з сухої трави. Полівка — типово травоїдний гризун, до раціону якого входить широкий набір кормів. Характерна сезонна зміна раціону. У теплу пору року віддає перевагу зеленим частинам тонконогових, айстрових і бобових; зрідка їсть молюсків, комах і їх личинок. Взимку обгризає кору чагарників і дерев, зокрема ягідних і плодових; поїдає насіння і підземні частини рослин. Робить харчові запаси, що досягають 3 кг на особину. Розмножується звичайна полівка протягом всієї теплої пори року — з березня-квітня по вересень-листопад. Взимку зазвичай наступає пауза, але в закритих місцях (стоги, скирти, господарські споруди) за наявності достатнього корму може розмножуватися далі. За один шлюбний сезон самка може принести 2-4 виводки, максимум в середній смузі — 7, на півдні ареалу — до 10. Вагітність триває 16-24 дні. У виводку в середньому 5 дитинчат, хоча їх число може досягати 15; дитинчата важать 1-3,1 р. Молоді полівки стають самостійні на 20 день життя. статева зрілість настає на 2 місяці життя. Іноді молоді самки вагітніють вже на 13 день життя і приносять перший виводок в 33 дні. Середня тривалість життя становить всього 4,5 місяця; до жовтня більшість полівок вмирають, молоді останніх пометов зимують і навесні вступають в розмноження. Полівки є одним з основних джерел їжі для безлічі хижаків — сов, боривітерів, ласок, горностаїв, тхорів, лисиць і кабанів. Чисельність, як і у багатьох плодовитих тварин, сильно коливається по сезонах і роках. Характерні спалахи чисельності, що змінялися тривалими депресіями. В цілому, коливання виглядають як 3— або 5-річні цикли. У роки найбільшої чисельності щільність популяцій може досягати 2000 особин на га, в роки депресій падає до 100 особин на га. Звичайна полівка є одним з найсерйозніших шкідників сільського господарства, городництва і садівництва, особливо в роки масового розмноження. Шкодить зерновим й іншим культурам на кореню і в скиртах, обгризає кору плодових дерев і чагарників. Є основним природним носієм збудників чуми, туляремії, лептоспірозу, сальмонельозу, токсоплазмозу й інших небезпечних для людини захворювань.
Під назвою «звичайна полівка — Microtus arvalis» довгий час розуміли більшість видів дрібних полівок, морфологічно подібних до Microtus arvalis (s. str.), у тому числі полівку європейську (Microtus arvalis s. str.), полівку алтайську (Microtus obscurus), полівку лучну (Microtus levis), полівку киргизьку, полівку монгольську, закаспійську та низку інших видів. Більшість описів «звичайних» полівок у працях до 1970 р. (і нерідко до 2000 р.), вкл. описи підвидової систематики, морфології, мінливості, екології тощо відноситься до надвиду в цілому, тобто всіх перелічених вище видів. Східна межа поширення типового виду (Microtus arvalis у вузькому сучасному розумінні) проходить приблизно уздовж лінії Одеса-Кременчук-Суми-Москва-Твер, і до цього виду можна впевнено відносити лише описи «звичайних» полівок із західної і центральної Європи, а на сході Європи — з Польщі та західної частини України й Білорусі. Далі на схід до зазначеної лінії полівка звичайна формує зону симпатрії зі своїм видом-двійником — полівкою лучною (Microtus levis). Поширена в біоценозах і агроценозах лісової, лісостепової і степової зон материкової Європи від Атлантичного узбережжя на заході до Монгольського Алтая на сході. На півночі межа ареалу проходить по узбережжю Балтійського моря, південною Фінляндією, південною Карелією, Середнім Уралом і Західним Сибіром, на півдні — по Балканам, узбережжю Чорного моря, Криму, захоплюючи і північ Малої Азії. Водиться також на Кавказі і в Закавказзі, на півночі Казахстану, на південному сході Средньої Азії, на території Монголії. Зустрічається на Оркнейських островах. На своєму обширному ареалі полівка тяжіє переважно до польових і лугових екосистем, а також до сільськогосподарських земель, городів, садів, парків. Суцільних лісових масивів уникає, хоч і зустрічається на вирубках, галявинах і узліссях, в рідколіссях, в надрічкових чагарниках, лісосмугах. Віддає перевагу місцям з добре розвиненим трав'яним покривом. У південній частині свого ареалу тяжіє до вологіших районів: заплавних луків, балок, річкових долин, хоча зустрічається і на сухих степових ділянках, на закріплених пісках за межами пустель. У горах піднімається до субальпійских і альпійських луків на висоті 1800-3000 м над рівнем моря. Уникає територій, схильних до інтенсивного антропогенного навантаження і трансформації. У теплий час польва полівка активна в основному у сутінках і вночі, взимку активність цілодобова, але переривиста. Живе сімейними поселеннями що, як правило, складаються з 1-5 споріднених самок і їх потомства 3-4 поколінь. Ділянки дорослих самців займають 1200–1500 м² і охоплюють ділянки кількох самок. У своїх поселеннях полівки риють складну систему нір і протоптують мережу стежок, які взимку перетворюються на підсніжні ходи. Звіри рідко покидають стежини, які дозволяють їм швидше пересуватися і легше орієнтуватися. Глибина нір невелика, всього 20-30 см. Ці звіри захищають свою територію від прийшлих особин свого й інших видів полівок аж до вбивства. У періоди високої чисельності на полях зернових й в інших кормових місцях часто утворюються колонії з декількох сімей. Звичайну полівку відрізняє територіальний консерватизм, але при необхідності під час збирання врожаю і оранки полів вона може переселятися в інші райони, зокрема в скирди, стоги, в овоче- і зерносховища, іноді в житлові споруди людини. Взимку робить під снігом гнізда, сплетені з сухої трави. Полівка — типово травоїдний гризун, до раціону якого входить широкий набір кормів. Характерна сезонна зміна раціону. У теплу пору року віддає перевагу зеленим частинам тонконогових, айстрових і бобових; зрідка їсть молюсків, комах і їх личинок. Взимку обгризає кору чагарників і дерев, зокрема ягідних і плодових; поїдає насіння і підземні частини рослин. Робить харчові запаси, що досягають 3 кг на особину. Розмножується звичайна полівка протягом всієї теплої пори року — з березня-квітня по вересень-листопад. Взимку зазвичай наступає пауза, але в закритих місцях (стоги, скирти, господарські споруди) за наявності достатнього корму може розмножуватися далі. За один шлюбний сезон самка може принести 2-4 виводки, максимум в середній смузі — 7, на півдні ареалу — до 10. Вагітність триває 16-24 дні. У виводку в середньому 5 дитинчат, хоча їх число може досягати 15; дитинчата важать 1-3,1 р. Молоді полівки стають самостійні на 20 день життя. статева зрілість настає на 2 місяці життя. Іноді молоді самки вагітніють вже на 13 день життя і приносять перший виводок в 33 дні. Середня тривалість життя становить всього 4,5 місяця; до жовтня більшість полівок вмирають, молоді останніх пометов зимують і навесні вступають в розмноження. Полівки є одним з основних джерел їжі для безлічі хижаків — сов, боривітерів, ласок, горностаїв, тхорів, лисиць і кабанів. Чисельність, як і у багатьох плодовитих тварин, сильно коливається по сезонах і роках. Характерні спалахи чисельності, що змінялися тривалими депресіями. В цілому, коливання виглядають як 3— або 5-річні цикли. У роки найбільшої чисельності щільність популяцій може досягати 2000 особин на га, в роки депресій падає до 100 особин на га. Звичайна полівка є одним з найсерйозніших шкідників сільського господарства, городництва і садівництва, особливо в роки масового розмноження. Шкодить зерновим й іншим культурам на кореню і в скиртах, обгризає кору плодових дерев і чагарників. Є основним природним носієм збудників чуми, туляремії, лептоспірозу, сальмонельозу, токсоплазмозу й інших небезпечних для людини захворювань.
Література
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Mammalia
Muriformes
Arvicolidae
