НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Brassica napus
L. - Ріпак
Синонім
- Brassica oleifera Moench
- Brassica rapa subsp. napus (L.) Briq.
Народна назва
Свиріпа, Рапс
Свиріпа, Рапс
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Технічні культури; Їстівний
Технічні культури; Їстівний
Примітки
Детально
Однорічна олійна рослина родини Капустяні (Brassicaceae). Розрізняють 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Насіння ріпаку містить 48-52% олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм. Посіви ріпаку в Україні у ХХ-му столітті значно зменшилися (1940 - 91200, 1966 - 5700 га), однак у XXI столітті знову зросли. Вони поширені переважно у правобережному Лісостепу. Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають його батьківщиною Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великої Британії), інші — Середземномор'я. На користь останнього побічно свідчить той факт, що культура ріпака з найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше — в Індії, куди вона, найімовірніше, проникла із Середземномор'я. До середини XIX ст. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до того часу культури ріпака пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і ріпак, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, широко культивувався. Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння обсягів вирощування ріпака, особливо в Європі, де з 1909-1917 рр. площі під ріпаком скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви ріпаку продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі ріпака) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі. З Німеччини ріпак потрапив до Західної України, де у наш час займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX ст., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпака з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я». У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви ріпака. Разом з тим ріпак ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га. До початку 50-х років виробництво ріпаку в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина — інтенсивний розвиток виробництва соняшника, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників. Завдяки тому, що ріпак може ефективно використовуватися для виготовлення біопалива, на початку XXI ст. в Україні ця культура почала завойовувати нові площі. Відомим є той факт, що німецькі виробники біопалива мали намір орендувати з 2008 року сільськогосподарські угіддя в Україні площею у 50 тис. га, щоб забезпечити себе сировиною на тривалий час. Обсяги виробництва насіння ріпака у 2010 році склали 787,6 тис. тон, що майже втричі перевищує обсяги виробництва 2009 року.
Однорічна олійна рослина родини Капустяні (Brassicaceae). Розрізняють 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Насіння ріпаку містить 48-52% олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм. Посіви ріпаку в Україні у ХХ-му столітті значно зменшилися (1940 - 91200, 1966 - 5700 га), однак у XXI столітті знову зросли. Вони поширені переважно у правобережному Лісостепу. Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають його батьківщиною Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великої Британії), інші — Середземномор'я. На користь останнього побічно свідчить той факт, що культура ріпака з найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше — в Індії, куди вона, найімовірніше, проникла із Середземномор'я. До середини XIX ст. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до того часу культури ріпака пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і ріпак, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, широко культивувався. Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння обсягів вирощування ріпака, особливо в Європі, де з 1909-1917 рр. площі під ріпаком скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви ріпаку продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі ріпака) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі. З Німеччини ріпак потрапив до Західної України, де у наш час займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX ст., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпака з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я». У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви ріпака. Разом з тим ріпак ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га. До початку 50-х років виробництво ріпаку в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина — інтенсивний розвиток виробництва соняшника, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників. Завдяки тому, що ріпак може ефективно використовуватися для виготовлення біопалива, на початку XXI ст. в Україні ця культура почала завойовувати нові площі. Відомим є той факт, що німецькі виробники біопалива мали намір орендувати з 2008 року сільськогосподарські угіддя в Україні площею у 50 тис. га, щоб забезпечити себе сировиною на тривалий час. Обсяги виробництва насіння ріпака у 2010 році склали 787,6 тис. тон, що майже втричі перевищує обсяги виробництва 2009 року.
Література
- Кузярін О.Т. Судинні рослини території торфовища "Білогорща” (м. Львів) // Наукові основи збереження біотичної різноманітності. - 2010. - Т.1(8), №1. - С.75-90.
View source
Веб ресурс
Експерти
- Олександр КУЗЯРІН к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Brassicales
Brassicaceae
