НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Alnus alnobetula
(Ehrh.) K. Koch - Вільха зелена
Синонім
- Betula alnobetula Ehrh.
- Alnobetula viridis Schur, 1853
- Alnus viridis A.Gray 1848
- Alnus alpina Borkh., 1800
- Duschekia viridis (Chaix) Opiz
- Semidopsis viridis (Chaix) Zumagl.
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Сланкий чагарник (стелюх) висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, трапляється навіть в арктичному поясі. Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz, а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення. Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види: Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа; Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсика (ендемік); Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки; Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія; Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Ґренландія; Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід. A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії. Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м, на нижніх межах поширення зустрічається в нижньому гірському лісовому поясі. Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням. У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають ґрунтозахисне і протилавинне значення.
Сланкий чагарник (стелюх) висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, трапляється навіть в арктичному поясі. Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz, а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення. Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види: Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа; Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсика (ендемік); Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки; Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія; Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Ґренландія; Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід. A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії. Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м, на нижніх межах поширення зустрічається в нижньому гірському лісовому поясі. Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням. У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають ґрунтозахисне і протилавинне значення.
Література
Веб ресурс
Експерти
- Олександр КУЗЯРІН к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Fagales
Betulaceae
