НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Carex acuta
L. - Осока гостра
Синонім
- Carex gracilis Curtis
- Carex tricostata Fr.
- Carex ambigua Moench
- Carex dichroandra V. I. Krecz.
- Carex fuscovaginata Kük.
- Carex graciliformis V. I. Krecz.
- Carex sareptana V. I. Krecz.
Народна назва
Осока різійка, осока різучка, різоха, різуха, різучка, бенда, восока, осока, шаш, шашник, швара, шварка, щітка
Осока різійка, осока різучка, різоха, різуха, різучка, бенда, восока, осока, шаш, шашник, швара, шварка, щітка
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Багаторічна рослина родини Осокових. Висока трава із гострими стеблами та листками, здатна утворювати дернини. Квіти дрібні, зібрані в непоказні суцвіття. Загалом цьому виду притаманна значна морфологічна мінливість. Осока гостра описана з Європи, а поширена на дуже великих територіях — від атлантичного узбережжя й Північної Африки через Західну Азію, Кавказ і Сибір до Монголії та Далекого Сходу. Зростає на вологих луках, болотах, по берегах водойм, в тому числі в гірських районах. Має обмежене значення як кормова та декоративна рослина. Слід зауважити, що цьому виду притаманна значна мінливість у зовнішній будові суцвіть: вони можуть сильно відрізнятися розмірами, довжиною жіночих колосків, співвідношенням довжини криючих лусок і мішечка, а також формою останніх. Деякі морфологічні риси корелюють із географічною приналежністю до тієї чи іншої популяції, зокрема, помічені такі відмінності між особинами з півночі та півдня ареалу. Осока гостра належить до рослин із євразійським типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Старого світу, хоча найбільше цей вид притаманний саме бореальним областям. В Європі ця рослина звичайна на півночі, заході та в центрі субконтиненту, проте, рідкісна на півдні. На півночі межа її розповсюдження проходить через Шотландію, південь Скандинавського півострова, Кольський півострів (де вона, однак, трапляється рідко) та півострів Канін. В районі Уральських гір ареал цієї рослини не підіймається вище 68° північної широти. На півдні Європи зона розповсюдження пролягає через басейни річок Сава, Драва та Велика Морава. У Східній Європі осока гостра поширена повсюдно: як у холодних районах, що охоплюють захід Росії, Білорусь, північ України, так і в районах із м'якими зимами, як от Румунія, Молдова, південь України (Крим). На Кавказі вона трапляється рідше. Однак далі в східному напрямку її ареал істотно розширюється. Наприклад, у Західному Сибіру осока гостра поширена у західній частині басейну Обі, верхів'ях Тоболу, по всьому басейну Іртиша і в Алтайських горах. У Східному Сибіру її ареал дещо звужується, що пов'язано із суворішим кліматом цього регіону. Тут осока гостра зростає на широтах не вищих, ніж широта Якутська, однак по долинах річок проникає далі на північ — за межі лісотундри. Далі на схід її можна віднайти у басейнах річок Зея та Бурея, однак на узбережжі Японського моря її розглядають вже не як автохтонний, а заносний елемент флори. Південна межа ареалу фрагментована, оскільки тут суцільному поширенню осоки гострої заважають аридні області, непридатні для її існування. Південна межа розповсюдження включає такі відокремлені регіони, як захід Північної Африки (Туніс), Західна Азія (переважно північні терени Туреччини, Сирії, Лівану), Казахстан, Центральна Азія та північ Монголії. Окремий ексклав розташований на Азорських островах. В Україні осока гостра приурочена переважно до лісової зони. Вона є звичайною у Поліссі, Закарпатті. Рослина морозостійка (витримує морози до -40 °C), світлолюбна, дуже вологолюбна (гігрофіт): здатна рости зануреною у воду на невеликій глибині, однак не терпить повного висихання ґрунту. Оптимальний для її зростання режим зволоження — від перемінно-забезпеченого до сильно перемінного. Осока гостра віддає перевагу торф'яно-глеєвим та дерновоглеєвим ґрунтам, проте, невибаглива і може зростати також на піщаних. За таких вимог найліпші умови для її росту забезпечують прибережні мілководдя проточних і стоячих водойм, вологі луки, низинні болота, дно улоговин, а також заплавні ділянки річкових долин, причому цей вид здатен витримати тривале (до 50 днів) затоплення. Інколи вона трапляється у трав'яному покриві заболочених листяних лісів (наприклад, в'язових, вільхових), однак, лише на ділянках із розрідженим деревостаном, на яких достатньо світла. У горах підіймається до висоти 1660 м. Осока гостра розмножується вегетативно і насінням. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою повзучих кореневищ, частини яких можуть бути відділені від материнської особини і дати початок новим рослинам. Такий спосіб розмноження спостерігали в природі, а також застосовують у культурі. Цвітіння цього виду в різних частинах ареалу відбувається в квітні — червні (в Україні в травні — червні). Дослідження показали, що осоці гострій властива протогінія, тобто розкриття жіночих квіток раніше за чоловічі. Також характерно, що як в чоловічих, так і в жіночих колосках першими починають цвісти квіти з середини суцвіття, а потім розкриваються ті, що розташовані ближче до його основи і верхівки. Пилок знаходиться на поверхні пиляків протягом 1-2 днів після їх відкриття, а висипається здебільшого після полудня при слабкому вітрі. Слід зазначити, що систематично осока гостра наближена до осоки чорної і подібних їй видів, тому в природі можливе перехресне запилення з деякими з них. Плоди у різних частинах ареалу достигають з травня по серпень. За відсутності стратифікації природна схожість складає лише 5 %, з чого можна зробити висновок, що охолодження насіння для рослини, що зростає переважно у холодному кліматі, є майже обов'язковим. Завдяки значній морфологічній мінливості в межах цього виду описано багато субтаксонів.
Багаторічна рослина родини Осокових. Висока трава із гострими стеблами та листками, здатна утворювати дернини. Квіти дрібні, зібрані в непоказні суцвіття. Загалом цьому виду притаманна значна морфологічна мінливість. Осока гостра описана з Європи, а поширена на дуже великих територіях — від атлантичного узбережжя й Північної Африки через Західну Азію, Кавказ і Сибір до Монголії та Далекого Сходу. Зростає на вологих луках, болотах, по берегах водойм, в тому числі в гірських районах. Має обмежене значення як кормова та декоративна рослина. Слід зауважити, що цьому виду притаманна значна мінливість у зовнішній будові суцвіть: вони можуть сильно відрізнятися розмірами, довжиною жіночих колосків, співвідношенням довжини криючих лусок і мішечка, а також формою останніх. Деякі морфологічні риси корелюють із географічною приналежністю до тієї чи іншої популяції, зокрема, помічені такі відмінності між особинами з півночі та півдня ареалу. Осока гостра належить до рослин із євразійським типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Старого світу, хоча найбільше цей вид притаманний саме бореальним областям. В Європі ця рослина звичайна на півночі, заході та в центрі субконтиненту, проте, рідкісна на півдні. На півночі межа її розповсюдження проходить через Шотландію, південь Скандинавського півострова, Кольський півострів (де вона, однак, трапляється рідко) та півострів Канін. В районі Уральських гір ареал цієї рослини не підіймається вище 68° північної широти. На півдні Європи зона розповсюдження пролягає через басейни річок Сава, Драва та Велика Морава. У Східній Європі осока гостра поширена повсюдно: як у холодних районах, що охоплюють захід Росії, Білорусь, північ України, так і в районах із м'якими зимами, як от Румунія, Молдова, південь України (Крим). На Кавказі вона трапляється рідше. Однак далі в східному напрямку її ареал істотно розширюється. Наприклад, у Західному Сибіру осока гостра поширена у західній частині басейну Обі, верхів'ях Тоболу, по всьому басейну Іртиша і в Алтайських горах. У Східному Сибіру її ареал дещо звужується, що пов'язано із суворішим кліматом цього регіону. Тут осока гостра зростає на широтах не вищих, ніж широта Якутська, однак по долинах річок проникає далі на північ — за межі лісотундри. Далі на схід її можна віднайти у басейнах річок Зея та Бурея, однак на узбережжі Японського моря її розглядають вже не як автохтонний, а заносний елемент флори. Південна межа ареалу фрагментована, оскільки тут суцільному поширенню осоки гострої заважають аридні області, непридатні для її існування. Південна межа розповсюдження включає такі відокремлені регіони, як захід Північної Африки (Туніс), Західна Азія (переважно північні терени Туреччини, Сирії, Лівану), Казахстан, Центральна Азія та північ Монголії. Окремий ексклав розташований на Азорських островах. В Україні осока гостра приурочена переважно до лісової зони. Вона є звичайною у Поліссі, Закарпатті. Рослина морозостійка (витримує морози до -40 °C), світлолюбна, дуже вологолюбна (гігрофіт): здатна рости зануреною у воду на невеликій глибині, однак не терпить повного висихання ґрунту. Оптимальний для її зростання режим зволоження — від перемінно-забезпеченого до сильно перемінного. Осока гостра віддає перевагу торф'яно-глеєвим та дерновоглеєвим ґрунтам, проте, невибаглива і може зростати також на піщаних. За таких вимог найліпші умови для її росту забезпечують прибережні мілководдя проточних і стоячих водойм, вологі луки, низинні болота, дно улоговин, а також заплавні ділянки річкових долин, причому цей вид здатен витримати тривале (до 50 днів) затоплення. Інколи вона трапляється у трав'яному покриві заболочених листяних лісів (наприклад, в'язових, вільхових), однак, лише на ділянках із розрідженим деревостаном, на яких достатньо світла. У горах підіймається до висоти 1660 м. Осока гостра розмножується вегетативно і насінням. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою повзучих кореневищ, частини яких можуть бути відділені від материнської особини і дати початок новим рослинам. Такий спосіб розмноження спостерігали в природі, а також застосовують у культурі. Цвітіння цього виду в різних частинах ареалу відбувається в квітні — червні (в Україні в травні — червні). Дослідження показали, що осоці гострій властива протогінія, тобто розкриття жіночих квіток раніше за чоловічі. Також характерно, що як в чоловічих, так і в жіночих колосках першими починають цвісти квіти з середини суцвіття, а потім розкриваються ті, що розташовані ближче до його основи і верхівки. Пилок знаходиться на поверхні пиляків протягом 1-2 днів після їх відкриття, а висипається здебільшого після полудня при слабкому вітрі. Слід зазначити, що систематично осока гостра наближена до осоки чорної і подібних їй видів, тому в природі можливе перехресне запилення з деякими з них. Плоди у різних частинах ареалу достигають з травня по серпень. За відсутності стратифікації природна схожість складає лише 5 %, з чого можна зробити висновок, що охолодження насіння для рослини, що зростає переважно у холодному кліматі, є майже обов'язковим. Завдяки значній морфологічній мінливості в межах цього виду описано багато субтаксонів.
Література
- Кузярін О.Т. Судинні рослини території торфовища "Білогорща” (м. Львів) // Наукові основи збереження біотичної різноманітності. - 2010. - Т.1(8), №1. - С.75-90.
View source
Веб ресурс
Експерти
- Олександр КУЗЯРІН к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Poales
Cyperaceae
