НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Meles meles
(Linnaeus, 1758) - Борсук європейський
Синонім
- Ursus meles Linnaeus, 1758
- Meles canescens Blanford, 1875
Народна назва
Борсук, Борсук лісовий
Борсук, Борсук лісовий
Зображення
Природоохоронний статус
Be (III)
Be (III)
Цінність виду
Мисливський вид
Мисливський вид
Примітки
Детально
Систематика борсуків постійно переглядається. Наразі фахівці схильні поділяти «великий» колишній вид «борсук звичайний» на три види: борсук європейський, Meles meles (Linnaeus, 1758), борсук азійський Meles leucurus (Hodgson, 1847) та борсук японський Meles anakuma (Temminik, 1844). Вони добре розрізняються за морфологічними та краніологічними ознаками, особливостями забарвлення. Їхні ареали не перекриваються. Вид борсук європейський (M. meles) поділяють на три підвиди: європейський борсук M. m. meles (L., 1758), до якого належать усі популяції Європи та європейської частини Росії (на схід до Волги); азійський підвид M. m. canescens (Blanford, 1875), до якого належать популяції Кавказу, Малої Азії, Копетдага, Паміро-Алаю та західного Тянь-Шаню; норвезький борсук M. m. milleri (Baryshnikov, Puzachenko et Abramov, 2003), що населяє південно-західну частину Норвегії. Борсук європейський поширений в усій Європі, на схід до р. Волга, в Малій та Передній Азії, на Кавказі, півночі Ірану та Афганістану, півдні Середньої Азії. Ареал борсука європейського на сході (орієнтовно по Уралу) межує з ареалом борсука азійського (Meles leucurus). Подібні пари вікарних видів, тобто видів, які заміщують один одного у просторі, серед ссавців відомі також для сарни європейської порівняно із сарною азійською, куниці лісової порівняно з соболем тощо. В Україні борсук населяє всі природні зони, проте його поселення розподілені нерівномірно. Вважається рідкісним у рівнинних степах південних областей. На 1951—1961 роки щільність популяції борсука становила 1,8 особин на 1000 га у лісостепових районах, 1,2 особини на 1000 га у Степу та 0,5 особин на 1000 га на Поліссі. Станом на 1995—2000 роки для території Західної України відомо, що найбільша щільність популяції борсука виявлена в районах Розточчя та Вороняк (Львівська область) і в Тисьменицькому р-ні Івано-Франківської області (заказник «Козакова долина») — у межах 7-8 особин на 1000 гектарів придатних для виду угідь. Оптимальна щільність зберігається також у букових пралісах Угольського та Широколужанського лісових масивів Карпатського БЗ (Закарпатська область), де обліковано від 2 до 4 особин, і на території Путильського ДЛГ та Вижницького НПП (Чернівецька область) — 2-3 особини на 1000 га. Така ж щільність населення виду спостерігається на Поділлі (Тернопільська та Хмельницька область). Дещо нижчі її величини відмічені в межах Верхнього Дністра. В районі Верхньодністровських Бескидів, Стільського горбогір'я та Ходорівського Опілля вона становить від 1 до 2 особин на 1000 га. Найменша щільність популяції спостерігається у високогірних районах Українських Карпат і в межах Малого й Волинського Полісся. Зокрема, на Івано-Франківщині в районі Центральних Ґорґан трапляється 1,9 особини і в НПП «Синевир» (Закарпатська область) — 1,7 особини на 1000 га. Достатньо низькі показники щільності виявлені в лісових масивах ДМГ «Сколе» — 0,8 особини, Свалявського ДЛГ — 0,4 особини, Шацького НПП — 0,3, Карпатського НПП — 0,2 особини на 1000 га. По інших областях України докладних даних не має, але у східному регіоні спостерігається стала тенденція до збільшення чисельності та заселення степових ділянок. Серед найцікавіших аспектів екології борсука є створення та використання ним різних видів підземних сховищ та формування на їхній основі структури сімейної ділянки. Борсуки в межах сімейної ділянки зазвичай використовують велику кількість підземних сховищ (до 25) та інших схованок для відпочинку в денний час. Підземні сховища борсуків є складними за архітектурою комплексами, які складаються з великої кількості вхідних отворів, камер та тунелів. Серед них виділяють головну нору та другорядні. Нори борсуків можуть існувати десятки або навіть сотні років. Якщо сімейна група зростає, у поселеннях з'являються нові камери та вхідні отвори. Коли кількість тварин мала, борсуки підтримують лише кілька вхідних отворів, тоді як решта сховища може занепадати. Борсук веде осілий спосіб життя. Оселяється в лісах усіх типів, у відкритих біотопах, там де є добрі захисні умови у вигляді чагарників. Для побудови поселень частіше обирає місця з ґрунтом, зручним для риття, та природними нерівностями рельєфу: яри, балки, круті береги водойм. Може жити поряд із людиною й навіть у містах. Борсук європейський активний переважно в темний час доби. На полювання виходить у сутінках. Пересуваючись сімейною ділянкою у пошуках поживи, борсук відвідує другорядні сховища. Самці можуть залишатися у простих норах для денного сну. Самиці консервативні, вони більше часу проводять у головних «містечках», там народжують дитинчат. Сімейною територією борсуки пересуваються стежками, які поєднують між собою підземні сховища, кормові ділянки, місця водопою. У борсуків простежуються сезонні зміни річного циклу життя. Найбільш помітні вони в північній частині ареалу. Взимку тварини сплять у головних поселеннях. Зимовий сон борсука не міцний і не є зимовою сплячкою, характерною для дрібніших тварин. Попри те, що температура тіла тварин у цей час знижується, борсук може прокидатись під час відлиг і виходити на поверхню. Зимовий сон — це пристосування до умов холодного клімату з багатосніжною зимою, коли кормові об'єкти стають недоступні. Навесні борсуки прокидаються. У цей час народжуються дитинчата. Увесь теплий період борсуки виховують молодняк. Парування може відбуватися з лютого до вересня. Восени борсуки активно живляться, щоб накопичити запаси жиру, який забезпечуватиме їм довгий зимовий сон. Загалом борсук споживає різноманітні кормові об'єкти, як тваринного, так і рослинного походження: комах та інших безхребетних, амфібій, дрібних ссавців, фрукти, кореневища тощо. Відомо, що в Англії основу живлення борсука європейського складають дощові черви. Для інших популяцій дослідники відмічають сезонні зміни основних видів кормів. Зокрема, дослідження спектру живлення борсука в Україні за сезонами і регіонами на території Західної України показало, що кормовий раціон борсука включає 52 види тварин і 47 видів рослин. З'ясовано також, що завдяки еврифагії цей вид легко переходить на живлення тими об'єктами, які домінують у відповідний сезон та у відповідній місцевості, і тому трофічний фактор суттєво не впливає на стан і динаміку популяції. Кількість тих чи інших кормів залежить не тільки від сезонну, але й від кліматичних особливостей року. Температура та кількість опадів особливо впливають на стан популяцій безхребетних (основних кормових об'єктів у багатьох частинах ареалу), отже й на популяції борсуків. Вища смертність серед тварин, як молодих, так і дорослих, спостерігається у сухі роки з високою середньою температурою. Спарювання у борсука європейського може відбуватися з лютого по вересень. Після запліднення у розвитку ембріона спостерігається довга стадія спокою — ембріональна діапауза. Вагітність може становити від 270 днів (спарювання влітку) до 376 днів (спарювання наприкінці зими). Борсучиха народжує дитинчат у головній норі в лютому-березні. Всього борсучат може бути 1-6, зазвичай 2-3. Наприкінці третього тижня життя у малюків відкриваються слухові проходи, на 35-42 день — очі. Молочні зуби з'являються через місяць після народження, у 2,5 місяця починають змінюватись на постійні. До самостійного живлення молоді борсуки переходять, починаючи з віку 3-3,5 місяців. Статевої зрілості досягають на другий рік життя. Тривалість життя борсука може становити 15 років, але в середньому — 5-6 років. Паразити й хвороби можуть впливати на чисельність борсука європейського. Розповсюдженими є гельмінтозні інвазії — нематоди (Trichinella spiralis, Thominx aerophilis), цестоди (Diphyllobothrium latum, Mesocestoides lineatus) та інші. Борсук може бути переносником збудника туберкульозу великої рогатої худоби (Micobacterium bovis) та сказу (Rabies virus).
Систематика борсуків постійно переглядається. Наразі фахівці схильні поділяти «великий» колишній вид «борсук звичайний» на три види: борсук європейський, Meles meles (Linnaeus, 1758), борсук азійський Meles leucurus (Hodgson, 1847) та борсук японський Meles anakuma (Temminik, 1844). Вони добре розрізняються за морфологічними та краніологічними ознаками, особливостями забарвлення. Їхні ареали не перекриваються. Вид борсук європейський (M. meles) поділяють на три підвиди: європейський борсук M. m. meles (L., 1758), до якого належать усі популяції Європи та європейської частини Росії (на схід до Волги); азійський підвид M. m. canescens (Blanford, 1875), до якого належать популяції Кавказу, Малої Азії, Копетдага, Паміро-Алаю та західного Тянь-Шаню; норвезький борсук M. m. milleri (Baryshnikov, Puzachenko et Abramov, 2003), що населяє південно-західну частину Норвегії. Борсук європейський поширений в усій Європі, на схід до р. Волга, в Малій та Передній Азії, на Кавказі, півночі Ірану та Афганістану, півдні Середньої Азії. Ареал борсука європейського на сході (орієнтовно по Уралу) межує з ареалом борсука азійського (Meles leucurus). Подібні пари вікарних видів, тобто видів, які заміщують один одного у просторі, серед ссавців відомі також для сарни європейської порівняно із сарною азійською, куниці лісової порівняно з соболем тощо. В Україні борсук населяє всі природні зони, проте його поселення розподілені нерівномірно. Вважається рідкісним у рівнинних степах південних областей. На 1951—1961 роки щільність популяції борсука становила 1,8 особин на 1000 га у лісостепових районах, 1,2 особини на 1000 га у Степу та 0,5 особин на 1000 га на Поліссі. Станом на 1995—2000 роки для території Західної України відомо, що найбільша щільність популяції борсука виявлена в районах Розточчя та Вороняк (Львівська область) і в Тисьменицькому р-ні Івано-Франківської області (заказник «Козакова долина») — у межах 7-8 особин на 1000 гектарів придатних для виду угідь. Оптимальна щільність зберігається також у букових пралісах Угольського та Широколужанського лісових масивів Карпатського БЗ (Закарпатська область), де обліковано від 2 до 4 особин, і на території Путильського ДЛГ та Вижницького НПП (Чернівецька область) — 2-3 особини на 1000 га. Така ж щільність населення виду спостерігається на Поділлі (Тернопільська та Хмельницька область). Дещо нижчі її величини відмічені в межах Верхнього Дністра. В районі Верхньодністровських Бескидів, Стільського горбогір'я та Ходорівського Опілля вона становить від 1 до 2 особин на 1000 га. Найменша щільність популяції спостерігається у високогірних районах Українських Карпат і в межах Малого й Волинського Полісся. Зокрема, на Івано-Франківщині в районі Центральних Ґорґан трапляється 1,9 особини і в НПП «Синевир» (Закарпатська область) — 1,7 особини на 1000 га. Достатньо низькі показники щільності виявлені в лісових масивах ДМГ «Сколе» — 0,8 особини, Свалявського ДЛГ — 0,4 особини, Шацького НПП — 0,3, Карпатського НПП — 0,2 особини на 1000 га. По інших областях України докладних даних не має, але у східному регіоні спостерігається стала тенденція до збільшення чисельності та заселення степових ділянок. Серед найцікавіших аспектів екології борсука є створення та використання ним різних видів підземних сховищ та формування на їхній основі структури сімейної ділянки. Борсуки в межах сімейної ділянки зазвичай використовують велику кількість підземних сховищ (до 25) та інших схованок для відпочинку в денний час. Підземні сховища борсуків є складними за архітектурою комплексами, які складаються з великої кількості вхідних отворів, камер та тунелів. Серед них виділяють головну нору та другорядні. Нори борсуків можуть існувати десятки або навіть сотні років. Якщо сімейна група зростає, у поселеннях з'являються нові камери та вхідні отвори. Коли кількість тварин мала, борсуки підтримують лише кілька вхідних отворів, тоді як решта сховища може занепадати. Борсук веде осілий спосіб життя. Оселяється в лісах усіх типів, у відкритих біотопах, там де є добрі захисні умови у вигляді чагарників. Для побудови поселень частіше обирає місця з ґрунтом, зручним для риття, та природними нерівностями рельєфу: яри, балки, круті береги водойм. Може жити поряд із людиною й навіть у містах. Борсук європейський активний переважно в темний час доби. На полювання виходить у сутінках. Пересуваючись сімейною ділянкою у пошуках поживи, борсук відвідує другорядні сховища. Самці можуть залишатися у простих норах для денного сну. Самиці консервативні, вони більше часу проводять у головних «містечках», там народжують дитинчат. Сімейною територією борсуки пересуваються стежками, які поєднують між собою підземні сховища, кормові ділянки, місця водопою. У борсуків простежуються сезонні зміни річного циклу життя. Найбільш помітні вони в північній частині ареалу. Взимку тварини сплять у головних поселеннях. Зимовий сон борсука не міцний і не є зимовою сплячкою, характерною для дрібніших тварин. Попри те, що температура тіла тварин у цей час знижується, борсук може прокидатись під час відлиг і виходити на поверхню. Зимовий сон — це пристосування до умов холодного клімату з багатосніжною зимою, коли кормові об'єкти стають недоступні. Навесні борсуки прокидаються. У цей час народжуються дитинчата. Увесь теплий період борсуки виховують молодняк. Парування може відбуватися з лютого до вересня. Восени борсуки активно живляться, щоб накопичити запаси жиру, який забезпечуватиме їм довгий зимовий сон. Загалом борсук споживає різноманітні кормові об'єкти, як тваринного, так і рослинного походження: комах та інших безхребетних, амфібій, дрібних ссавців, фрукти, кореневища тощо. Відомо, що в Англії основу живлення борсука європейського складають дощові черви. Для інших популяцій дослідники відмічають сезонні зміни основних видів кормів. Зокрема, дослідження спектру живлення борсука в Україні за сезонами і регіонами на території Західної України показало, що кормовий раціон борсука включає 52 види тварин і 47 видів рослин. З'ясовано також, що завдяки еврифагії цей вид легко переходить на живлення тими об'єктами, які домінують у відповідний сезон та у відповідній місцевості, і тому трофічний фактор суттєво не впливає на стан і динаміку популяції. Кількість тих чи інших кормів залежить не тільки від сезонну, але й від кліматичних особливостей року. Температура та кількість опадів особливо впливають на стан популяцій безхребетних (основних кормових об'єктів у багатьох частинах ареалу), отже й на популяції борсуків. Вища смертність серед тварин, як молодих, так і дорослих, спостерігається у сухі роки з високою середньою температурою. Спарювання у борсука європейського може відбуватися з лютого по вересень. Після запліднення у розвитку ембріона спостерігається довга стадія спокою — ембріональна діапауза. Вагітність може становити від 270 днів (спарювання влітку) до 376 днів (спарювання наприкінці зими). Борсучиха народжує дитинчат у головній норі в лютому-березні. Всього борсучат може бути 1-6, зазвичай 2-3. Наприкінці третього тижня життя у малюків відкриваються слухові проходи, на 35-42 день — очі. Молочні зуби з'являються через місяць після народження, у 2,5 місяця починають змінюватись на постійні. До самостійного живлення молоді борсуки переходять, починаючи з віку 3-3,5 місяців. Статевої зрілості досягають на другий рік життя. Тривалість життя борсука може становити 15 років, але в середньому — 5-6 років. Паразити й хвороби можуть впливати на чисельність борсука європейського. Розповсюдженими є гельмінтозні інвазії — нематоди (Trichinella spiralis, Thominx aerophilis), цестоди (Diphyllobothrium latum, Mesocestoides lineatus) та інші. Борсук може бути переносником збудника туберкульозу великої рогатої худоби (Micobacterium bovis) та сказу (Rabies virus).
Література
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Селюніна З.В. Зміни складу теріофауни регіону Чорноморського заповідника в результаті інвазії видів (історія вивчення ссавців та господарського освоєння) // Праці Теріологічної Школи. - 2014. - Т.12. - С.69-80.
- Татаринов К. А. Звірі західних областей України (матеріали до вивчення фауни Української РСР). - Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. - 188 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Mammalia
Caniformes
Mustelidae
