НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Erinaceus roumanicus
Barrett-Hamilton, 1900 - Їжак білочеревий
Синонім
- Erinaceus danubicus Matschie, 1901
- Erinaceus abasgicus Satunin, 1907
- Erinaceus kievensis Charlemagne, 1915
- Erinaceus dissimilis Stein, 1930
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
У давніших класифікаціях популяції їжака «звичайного» (рід Erinaceus) відносили до виду Erinaceus europaeus, потім до E. concolor. Сучасна назва і обмеження обсягу визнані після обґрунтування відокремленості групи concolor+roumanicus від europaeus, а далі concolor (s. str.) (переважно Туреччина і Закавказзя) від roumanicus (переважно східна частина Європи, вкл. Україну). На думку одного з дописувачів цієї сторінки, «У середній смузі зустрічається гібрид звичайного і білогрудого їжаків, важко відрізнити один від іншого», проте генетично це не доведено. Поширений у Центральній та Східній Європі, від Чехії та Словаччини на півночі до Балканів. На півдні, у Малій Азії та в Закавказзя його заміщує інший вид цієї групи, E. concolor. Білогрудий їжак схожий із їжаком європейським, проте голова і боки темно-бурі, набагато темніше, ніж горло і черевце. Голки шоколадно-коричневого кольору, коричневе хутро на черевці, на грудях широка біла пляма, з якою пов'язана чинна вернакулярна назва виду. Мешкає по узліссях листяних лісів, степових ярах, балках, берегах каналів і лісосмугах. Гніздо будує тільки на час зимівлі. Живиться різноманітною тваринною їжею, у т. ч. комахами, черв'яками, слимаками, дрібними наземними хребетними (ящірками, вужами, пташиними яйцями, мишами, у т.ч. падлом). Їжаки часто прокладають свої мисливські стежки уздовж автодоріг, активно використовуючи придорожні смуги як місця жирування. В літературі описано випадки, коли їжаки формували окремі придорожні популяції. Пов'язано це з тим, що природожні біотопи стають місцями концентрації комах із сутінковою активністю (приваблюються теплом від покриття дороги та світлом машин). На жаль, завдяки цій своїй особливості їжаки часто стають жертвами автотранспорту (roadkills). За оцінками загибелі тварин на автодорогах Закарпаття (Загороднюк, 2007), їжаки посідають перше місце серед усіх видів жертв, і в теплий сезон року частота таких колізій становить 3,7 особин на 100 км/добу на присілкових дорогах та 0,5 ос./100 км/добу на швидкісних магістралях.
У давніших класифікаціях популяції їжака «звичайного» (рід Erinaceus) відносили до виду Erinaceus europaeus, потім до E. concolor. Сучасна назва і обмеження обсягу визнані після обґрунтування відокремленості групи concolor+roumanicus від europaeus, а далі concolor (s. str.) (переважно Туреччина і Закавказзя) від roumanicus (переважно східна частина Європи, вкл. Україну). На думку одного з дописувачів цієї сторінки, «У середній смузі зустрічається гібрид звичайного і білогрудого їжаків, важко відрізнити один від іншого», проте генетично це не доведено. Поширений у Центральній та Східній Європі, від Чехії та Словаччини на півночі до Балканів. На півдні, у Малій Азії та в Закавказзя його заміщує інший вид цієї групи, E. concolor. Білогрудий їжак схожий із їжаком європейським, проте голова і боки темно-бурі, набагато темніше, ніж горло і черевце. Голки шоколадно-коричневого кольору, коричневе хутро на черевці, на грудях широка біла пляма, з якою пов'язана чинна вернакулярна назва виду. Мешкає по узліссях листяних лісів, степових ярах, балках, берегах каналів і лісосмугах. Гніздо будує тільки на час зимівлі. Живиться різноманітною тваринною їжею, у т. ч. комахами, черв'яками, слимаками, дрібними наземними хребетними (ящірками, вужами, пташиними яйцями, мишами, у т.ч. падлом). Їжаки часто прокладають свої мисливські стежки уздовж автодоріг, активно використовуючи придорожні смуги як місця жирування. В літературі описано випадки, коли їжаки формували окремі придорожні популяції. Пов'язано це з тим, що природожні біотопи стають місцями концентрації комах із сутінковою активністю (приваблюються теплом від покриття дороги та світлом машин). На жаль, завдяки цій своїй особливості їжаки часто стають жертвами автотранспорту (roadkills). За оцінками загибелі тварин на автодорогах Закарпаття (Загороднюк, 2007), їжаки посідають перше місце серед усіх видів жертв, і в теплий сезон року частота таких колізій становить 3,7 особин на 100 км/добу на присілкових дорогах та 0,5 ос./100 км/добу на швидкісних магістралях.
Література
- Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубина Д.В. и др. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения // Вісник зоології. – 2000. – Спец. випуск. – 240 с.
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Татаринов К. А. Звірі західних областей України (матеріали до вивчення фауни Української РСР). - Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. - 188 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Mammalia
Soriciformes
Erinaceidae
