НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Capreolus capreolus
(Linnaeus, 1758) - Сарна європейська
Синонім
- Cervus capreolus Linnaeus, 1758
Народна назва
Дика коза, Косуля, Козуля
Дика коза, Косуля, Козуля
Зображення
Природоохоронний статус
Be (III)
Be (III)
Цінність виду
Мисливський вид
Мисливський вид
Примітки
Детально
Один з двох видів роду сарна (Capreolus Gray, 1821), сестринський вид сарни азійської (Capreolus pygargus (Pallas, 1771)), яку нерідко також вказують для фауни України. Сарни (як рід) живуть в Європі до півночі Середньої Скандинавії й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим. Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду. Віддає перевагу світлим розрідженим лісам, з великими галявинами, гарами й вирубками, та лісостеп. Зустрічається й у чагарникових та очеретяних заростях по берегах степових рік й озер; по гірських схилах підіймається до субальпійських й альпійських луків (до 3 500 м над рівнем моря). У Західній Європі тримається в невеликих лісах, звідки виходить на поля. Влітку сарни пасуться ранком, увечері й в першу половину ночі. Вдень, особливо під час спеки, лежать у густій траві або кущах. Взимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів ідуть у лісову хащу. Зимою відпочивають у поглибленнях на снігу, розгрібаючи сніг до лісової підстилки. Сарни погано переносять високий сніговий покрив; узимку намагаються ходити по звіриних стежках, по лижні або дорозі. У Європі відносно осілі й лише поміняють пасовища; у горах роблять сезонні міграції, взимку спускаючись до підніжжя гір. Масові осінні міграції сарн у менш сніжні райони (на 100-200 км) бувають у Південному Заураллі, Забайкаллі, Приамур'ї. Сарни добре плавають, і під час міграцій вільно перепливають такі ріки, як Єнісей, Дунай і Амур. Найбільшу (до 70%) частку в кормовому раціоні сарни цілий рік складають трав'янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об'їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору. Любить водяні рослини (вахту), за якими приходить до боліт і озер. Гриби поїдає в невеликій кількості. Їсть ягоди, каштани, жолуді, плоди буку й диких фруктових дерев. Основні вороги — вовк та рись. На молодих тварин нападають лисиці. Попри те, що сарна може проявляти схильність до міграцій (на півночі ареалу, в смузі випадіння великих снігів), загалом вид є осілим і часто — з виразною територіальністю. Влітку тримаються маленькими групами: самиці з молодими, самиці — поодинці або групами з 2-3 голів. Восени, після закінчення гону, утворюються змішані череди кількістю до 20-30 голів, що розпадаються навесні. Гон в сарни проходить у серпні — вересні. Самці беруть участь у розмноженні на 3-4 році життя, а самиці — на 3, рідше — на другому році життя. Під час гону самиці сильно знервовані, видають «чуфикаючі» звуки; між ними виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. На одного самця припадає 2-3 самки, або весь період гону самець тримаються з однією самицею (часткова полігамія). Вагітність триває 9 місяців, однак із цього строку 4-4,5 місяці ембріон не розвивається. Це єдиний вид серед ратичних, у якого вагітність має латентний період. Звичайно самиці приносять 2 теля, рідко 1 або 3. Телята тиждень залишаються там, де народились, зачаївшись у траві. Через 7-8 днів вони починають ходити за матір'ю. Самка годує телят 2-3 місяці. Тривалість життя — 11-12 років, окремі самиці доживали до 16 років.
Один з двох видів роду сарна (Capreolus Gray, 1821), сестринський вид сарни азійської (Capreolus pygargus (Pallas, 1771)), яку нерідко також вказують для фауни України. Сарни (як рід) живуть в Європі до півночі Середньої Скандинавії й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим. Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду. Віддає перевагу світлим розрідженим лісам, з великими галявинами, гарами й вирубками, та лісостеп. Зустрічається й у чагарникових та очеретяних заростях по берегах степових рік й озер; по гірських схилах підіймається до субальпійських й альпійських луків (до 3 500 м над рівнем моря). У Західній Європі тримається в невеликих лісах, звідки виходить на поля. Влітку сарни пасуться ранком, увечері й в першу половину ночі. Вдень, особливо під час спеки, лежать у густій траві або кущах. Взимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів ідуть у лісову хащу. Зимою відпочивають у поглибленнях на снігу, розгрібаючи сніг до лісової підстилки. Сарни погано переносять високий сніговий покрив; узимку намагаються ходити по звіриних стежках, по лижні або дорозі. У Європі відносно осілі й лише поміняють пасовища; у горах роблять сезонні міграції, взимку спускаючись до підніжжя гір. Масові осінні міграції сарн у менш сніжні райони (на 100-200 км) бувають у Південному Заураллі, Забайкаллі, Приамур'ї. Сарни добре плавають, і під час міграцій вільно перепливають такі ріки, як Єнісей, Дунай і Амур. Найбільшу (до 70%) частку в кормовому раціоні сарни цілий рік складають трав'янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об'їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору. Любить водяні рослини (вахту), за якими приходить до боліт і озер. Гриби поїдає в невеликій кількості. Їсть ягоди, каштани, жолуді, плоди буку й диких фруктових дерев. Основні вороги — вовк та рись. На молодих тварин нападають лисиці. Попри те, що сарна може проявляти схильність до міграцій (на півночі ареалу, в смузі випадіння великих снігів), загалом вид є осілим і часто — з виразною територіальністю. Влітку тримаються маленькими групами: самиці з молодими, самиці — поодинці або групами з 2-3 голів. Восени, після закінчення гону, утворюються змішані череди кількістю до 20-30 голів, що розпадаються навесні. Гон в сарни проходить у серпні — вересні. Самці беруть участь у розмноженні на 3-4 році життя, а самиці — на 3, рідше — на другому році життя. Під час гону самиці сильно знервовані, видають «чуфикаючі» звуки; між ними виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. На одного самця припадає 2-3 самки, або весь період гону самець тримаються з однією самицею (часткова полігамія). Вагітність триває 9 місяців, однак із цього строку 4-4,5 місяці ембріон не розвивається. Це єдиний вид серед ратичних, у якого вагітність має латентний період. Звичайно самиці приносять 2 теля, рідко 1 або 3. Телята тиждень залишаються там, де народились, зачаївшись у траві. Через 7-8 днів вони починають ходити за матір'ю. Самка годує телят 2-3 місяці. Тривалість життя — 11-12 років, окремі самиці доживали до 16 років.
Література
- Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Селюніна З.В. Зміни складу теріофауни регіону Чорноморського заповідника в результаті інвазії видів (історія вивчення ссавців та господарського освоєння) // Праці Теріологічної Школи. - 2014. - Т.12. - С.69-80.
- Татаринов К. А. Звірі західних областей України (матеріали до вивчення фауни Української РСР). - Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. - 188 с.
- Шацьке поозер’я. Тваринний світ: кол. моногр. / А.-Т.В. Башта, В.К. Бігун, М.Г. Білецька [та ін.]; за ред. П.Я. Кілочицького. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 610 с. (Електронне видання на CD-ROM)
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Chordata
Gnathostomata
Mammalia
Cerviformes
Cervidae
