НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Ligustrum vulgare
L. - Бирючина звичайна
Синонім
- Ligustrum album Gueldenst.
- Ligustrum angustifolium Gilib.
- Ligustrum decipiens Gand.
- Ligustrum insulare Decne.
- Ligustrum oviforme Gand.
- Ligustrum vicinum Gand.
- Olea humilis Salisb.
Народна назва
Вовчі ягоди
Вовчі ягоди
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Декоративний вид; Медодайні рослини
Декоративний вид; Медодайні рослини
Примітки
Детально
Бирючина звичайна — типовий представник європейсько-середземноморської флори. Первинний ареал цього виду охоплює Центральну та Південну Європу, далі тягнеться через південь Східної Європи (навскіс через терени Молдови, захід та південь України) до Кавказьких гір. На крайньому сході він включає також територію сучасного Ірану та усю Малу Азію, на півдні пролягає через Північну Африку. Найпівнічніші осередки природного походження (тобто не пов'язані із господарською діяльністю людини) розташовані на узбережжі Балтійського моря — у Східній Померанії та, можливо, на півдні Норвегії. Втім, широке застосування цієї рослини у садівництві призвело до того, що її здичавілі особини трапляються далеко за межами окресленої зони. Так, у Європі бирючину знаходили на заході Ірландії, у Шотландії, на Скандинавському півострові, а також на деяких архіпелагах Атлантики, як то Азорські острови, острів Тенерифе. Стійкі популяції цього виду існують на півдні Канади, у Сполучених Штатах Америки, в Еквадорі, Південній Африці, на Японському архіпелазі, островах Нової Зеландії та на південному сході Австралії. В Україні природний ареал бирючини звичайної лежить у межах південно-західних областей і Гірського Криму, де вона зростає у лісах. В інших частинах країни вона трапляється у вторинних осередках, які виникли внаслідок інтродукції цього виду в міських парках, звідки він поширився по околицях людських поселень. Бирючина звичайна — помірно морозостійка рослина, що добре переносить нетривале пониження температури до -35°C, втім, у районах із тривалими і сильними морозами може підмерзати. Північна межа її природного ареалу збігається з ізотермою січня -3°C. Так само добре вона переносить і високі температури. Це дуже тіньовитривалий вид, який, водночас, може рости і в напівзатінку, і при повному освітленні. По відношенню до вологи бирючина звичайна є ксеромезофітом, тобто рослиною, що віддає перевагу помірно зволоженим або помірно посушливим ґрунтам. До хімічного складу ґрунту вона невибаглива, хоча краще розвивається на вапнякових ґрунтах. Ця рослина здатна витримати незначне засолення ґрунту, а також сильну запиленість та загазованість атмосфери, через що її часто використовують у міському озелененні. В природі листям бирючини звичайної живиться гусінь метеликів Callophrys rubi, Satyrium w-album, Satyrium pruni, Cupido minimus, Limenitis camilla. Попри добру урожайність бирючини птахи восени та на початку зими уникають їсти її плоди, віддаючи перевагу іншим джерелам корму. Лише наприкінці зими дрозди, омелюхи, вільшанки можуть дзьобати вовчі ягоди. Блакитні синиці, годуючись ними, дзьобають лише м'якуш, а насіння викидають, тим самим поширюючи його. На коренях бирючини звичайної подекуди утворює мікоризу гриб зморшок їстівний. Крім того, на її корінні паразитують вищі рослини з роду Вовчок — Orobanche laxissima та Orobanche pancicii. У декоративному садівництві вона стала поширюватись завдяки своїй невибагливості, здатності добре формуватися після обрізки і сумісності із більш привабливими спорідненими видами рослин.
Бирючина звичайна — типовий представник європейсько-середземноморської флори. Первинний ареал цього виду охоплює Центральну та Південну Європу, далі тягнеться через південь Східної Європи (навскіс через терени Молдови, захід та південь України) до Кавказьких гір. На крайньому сході він включає також територію сучасного Ірану та усю Малу Азію, на півдні пролягає через Північну Африку. Найпівнічніші осередки природного походження (тобто не пов'язані із господарською діяльністю людини) розташовані на узбережжі Балтійського моря — у Східній Померанії та, можливо, на півдні Норвегії. Втім, широке застосування цієї рослини у садівництві призвело до того, що її здичавілі особини трапляються далеко за межами окресленої зони. Так, у Європі бирючину знаходили на заході Ірландії, у Шотландії, на Скандинавському півострові, а також на деяких архіпелагах Атлантики, як то Азорські острови, острів Тенерифе. Стійкі популяції цього виду існують на півдні Канади, у Сполучених Штатах Америки, в Еквадорі, Південній Африці, на Японському архіпелазі, островах Нової Зеландії та на південному сході Австралії. В Україні природний ареал бирючини звичайної лежить у межах південно-західних областей і Гірського Криму, де вона зростає у лісах. В інших частинах країни вона трапляється у вторинних осередках, які виникли внаслідок інтродукції цього виду в міських парках, звідки він поширився по околицях людських поселень. Бирючина звичайна — помірно морозостійка рослина, що добре переносить нетривале пониження температури до -35°C, втім, у районах із тривалими і сильними морозами може підмерзати. Північна межа її природного ареалу збігається з ізотермою січня -3°C. Так само добре вона переносить і високі температури. Це дуже тіньовитривалий вид, який, водночас, може рости і в напівзатінку, і при повному освітленні. По відношенню до вологи бирючина звичайна є ксеромезофітом, тобто рослиною, що віддає перевагу помірно зволоженим або помірно посушливим ґрунтам. До хімічного складу ґрунту вона невибаглива, хоча краще розвивається на вапнякових ґрунтах. Ця рослина здатна витримати незначне засолення ґрунту, а також сильну запиленість та загазованість атмосфери, через що її часто використовують у міському озелененні. В природі листям бирючини звичайної живиться гусінь метеликів Callophrys rubi, Satyrium w-album, Satyrium pruni, Cupido minimus, Limenitis camilla. Попри добру урожайність бирючини птахи восени та на початку зими уникають їсти її плоди, віддаючи перевагу іншим джерелам корму. Лише наприкінці зими дрозди, омелюхи, вільшанки можуть дзьобати вовчі ягоди. Блакитні синиці, годуючись ними, дзьобають лише м'якуш, а насіння викидають, тим самим поширюючи його. На коренях бирючини звичайної подекуди утворює мікоризу гриб зморшок їстівний. Крім того, на її корінні паразитують вищі рослини з роду Вовчок — Orobanche laxissima та Orobanche pancicii. У декоративному садівництві вона стала поширюватись завдяки своїй невибагливості, здатності добре формуватися після обрізки і сумісності із більш привабливими спорідненими видами рослин.
Література
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Lamiales
Oleaceae
