НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Pyrus communis
L. - Груша звичайна
Синонім
- Pyrus ambrosiaca Poit. & Turpin
- Pyrus domestica (Borkh.) Medik.
- Pyrus salviati Poit. & Turpin
- Pyrus vsevolodii Heideman
- Pyrus xcommunis L.
Народна назва
Груша дика, лісовка, дичка
Груша дика, лісовка, дичка
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Лікарська рослина; Декоративний вид; Медодайні рослини; Технічні культури; Їстівний
Лікарська рослина; Декоративний вид; Медодайні рослини; Технічні культури; Їстівний
Примітки
Детально
Поширена по всій Україні, крім крайнього Степу. Райони заготівель: Волинська, Житомирська, Рівненська, Сумська, Харківська, Чернігівська області, Прикарпаття, Закарпаття, а також у штучних насадженнях Донбасу, Вінницької, Київської, Черкаської та інших областей. Запаси сировини значні. Дика груша зустрічається в широколистяних, рідше — у хвойних лісах або в чагарникових заростях. Дерево (20-30 м заввишки). Стовбур стрункий, вкритий товстою бурою корою з глибокими поздовжніми тріщинами. Гілки бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами. Листки чергові, майже округлі або овальні (2-8 см завдовжки, 1,5-3 см завширшки), по краю дрібнопилчасті з загостреною вершиною, на довгих черешках, густо-повстисто-запушені, пізніше голі. Старі листки темно-зелені, блискучі. Квітки білі або блідо-рожеві (до 3 см у діаметрі), зібрані в 2-12-квіткові щіткоподібні суцвіття. Чашечка з п'яти трикутних листочків, пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків п'ять, зав'язь нижня. Плоди мінливі за формою (1,5-4 см завдовжки, 1,5-2 см завширшки), зелені або жовтуваті. Насіння видовжене, з загостреною основою ї заокругленою вершиною. Росте в другому ярусі деревостанів листяних і мішаних лісів, на галявинах, узліссях. Тіньовитривала, солевитривала, зимостійка рослина. Цвіте у квітні, травні, плоди достигають у вересні, жовтні. Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, фітонцидна, танідоносна, фарбувальна, декоративна й фітомеліоративна рослина. Груша звичайна — родоначальниця багатьох культурних сортів. Її сіянці використовують як підщепу при розмноженні цих сортів. Плоди груші містять цукри (9-10%), яблучну, лимонну кислоти (до 1%), дубильні й пектинові речовини, ефірні олії, ферменти, мінеральні солі, вітамін С (12-22 мг%), каротин і вітамін В1. Плоди груші вживають у їжу свіжими, сухими. Вони застосовуються в безалкогольній, лікеро-горілчаній та інших галузях харчової промисловості, для виробництва соків, сиропів, екстрактів, вин, начинок, квасу. Плоди є сировиною для приготування оцту, грушевої гірчиці. Сухі плоди служать сурогатом чаю й кави. У Дагестані сушені груші перемелюються на борошно та додаються до кукурудзяного чи ячмінного борошна. Суміш називають «чілікані» і використовують для приготування млинців, солодкого печива. Насіння груші містить до 35 % жирної олії, а також білкові речовини. Деревина груші міцна, щільна, прекрасно полірується й фарбується, при забарвленні чорним лаком подібна до чорного дерева. Використовують для виготовлення токарних і столярних виробів, меблів, музичних інструментів, креслярських приладів. Груша — посередній весняний медонос, що дає підтримуючий взяток. Медопродуктивність 15-20 кг з 1 га. У народній медицині плоди груші рекомендують як в'яжучий засіб при розладах шлунка, відвар з них як протигарячковий, а сік і настої — як сечогінний засіб. У корі молодих дерев міститься 4-7% танідів. У корі, листках і в соку плодів груші містяться барвники, за допомогою яких тканини фарбують у коричневий, жовтий, ніжно-рожевий і фіолетовий кольори. Камбіальний шар використовують для фарбування килимів. У садово-парковій культурі грушу застосовують для групових і поодиноких посадок, створення алей, у молодому віці — для високих живоплотів. Це газостійка рослина. Груша звичайна є родоначальником культурних сортів груш. Ціниться в полезахисних і прибалкових посадках як посухо- й вітростійка порода.
Поширена по всій Україні, крім крайнього Степу. Райони заготівель: Волинська, Житомирська, Рівненська, Сумська, Харківська, Чернігівська області, Прикарпаття, Закарпаття, а також у штучних насадженнях Донбасу, Вінницької, Київської, Черкаської та інших областей. Запаси сировини значні. Дика груша зустрічається в широколистяних, рідше — у хвойних лісах або в чагарникових заростях. Дерево (20-30 м заввишки). Стовбур стрункий, вкритий товстою бурою корою з глибокими поздовжніми тріщинами. Гілки бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами. Листки чергові, майже округлі або овальні (2-8 см завдовжки, 1,5-3 см завширшки), по краю дрібнопилчасті з загостреною вершиною, на довгих черешках, густо-повстисто-запушені, пізніше голі. Старі листки темно-зелені, блискучі. Квітки білі або блідо-рожеві (до 3 см у діаметрі), зібрані в 2-12-квіткові щіткоподібні суцвіття. Чашечка з п'яти трикутних листочків, пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків п'ять, зав'язь нижня. Плоди мінливі за формою (1,5-4 см завдовжки, 1,5-2 см завширшки), зелені або жовтуваті. Насіння видовжене, з загостреною основою ї заокругленою вершиною. Росте в другому ярусі деревостанів листяних і мішаних лісів, на галявинах, узліссях. Тіньовитривала, солевитривала, зимостійка рослина. Цвіте у квітні, травні, плоди достигають у вересні, жовтні. Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, фітонцидна, танідоносна, фарбувальна, декоративна й фітомеліоративна рослина. Груша звичайна — родоначальниця багатьох культурних сортів. Її сіянці використовують як підщепу при розмноженні цих сортів. Плоди груші містять цукри (9-10%), яблучну, лимонну кислоти (до 1%), дубильні й пектинові речовини, ефірні олії, ферменти, мінеральні солі, вітамін С (12-22 мг%), каротин і вітамін В1. Плоди груші вживають у їжу свіжими, сухими. Вони застосовуються в безалкогольній, лікеро-горілчаній та інших галузях харчової промисловості, для виробництва соків, сиропів, екстрактів, вин, начинок, квасу. Плоди є сировиною для приготування оцту, грушевої гірчиці. Сухі плоди служать сурогатом чаю й кави. У Дагестані сушені груші перемелюються на борошно та додаються до кукурудзяного чи ячмінного борошна. Суміш називають «чілікані» і використовують для приготування млинців, солодкого печива. Насіння груші містить до 35 % жирної олії, а також білкові речовини. Деревина груші міцна, щільна, прекрасно полірується й фарбується, при забарвленні чорним лаком подібна до чорного дерева. Використовують для виготовлення токарних і столярних виробів, меблів, музичних інструментів, креслярських приладів. Груша — посередній весняний медонос, що дає підтримуючий взяток. Медопродуктивність 15-20 кг з 1 га. У народній медицині плоди груші рекомендують як в'яжучий засіб при розладах шлунка, відвар з них як протигарячковий, а сік і настої — як сечогінний засіб. У корі молодих дерев міститься 4-7% танідів. У корі, листках і в соку плодів груші містяться барвники, за допомогою яких тканини фарбують у коричневий, жовтий, ніжно-рожевий і фіолетовий кольори. Камбіальний шар використовують для фарбування килимів. У садово-парковій культурі грушу застосовують для групових і поодиноких посадок, створення алей, у молодому віці — для високих живоплотів. Це газостійка рослина. Груша звичайна є родоначальником культурних сортів груш. Ціниться в полезахисних і прибалкових посадках як посухо- й вітростійка порода.
Література
- Гончаренко В.І., Калінович Н.О. Флора судинних рослин Шацького національного природного парку // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Сер.: Біологічні науки. - 2009. - №2. - С.5-17.
View source
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Rosales
Rosaceae
