НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Prunus armeniaca
L. - Абрикоса
Синонім
- Amygdalus armeniaca (L.) Dum.
- Armeniaca armeniaca (L.) Huth
- Armeniaca batavica Poit. & Turp.
- Armeniaca berricoccia Delarb.
- Armeniaca vulgaris Lam.
Народна назва
Абрикос, жерделя, мореля
Абрикос, жерделя, мореля
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Медодайні рослини; Технічні культури; Їстівний
Медодайні рослини; Технічні культури; Їстівний
Примітки
Детально
У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі. Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»). Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові. Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку. Плоди дозрівають у червні — липні. Плід — округла або обернено яйцевидна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком. Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років. М'якуш плодів містить близько 27% цукрів (переважно сахароза), понад 2,5% органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1%), бета-каротин (1,6 мг%), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг%), залізо, срібло тощо. У насінні є жирна олія (30-50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41%), галактоза (44%), глюкуронова кислота (16%), мінеральні та білкові речовини. Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь. Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазіатських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60% цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму. Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи. З насіння абрикос також роблять олію. На стовбурах і гілках абрикоси виділяється камедь, з якого виготовляють клей та масляні емульсії. З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри. Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід. В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3-4-й рік. Урожайність до 100-300 ц/га. Шкідниками абрикоси є: галиця вічкова, златка чорна, казарка, коренегриз звичайний, короїд зморшкуватий, листокрутка вишнева, міль плодова, плодожерка східна.
У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі. Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»). Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові. Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку. Плоди дозрівають у червні — липні. Плід — округла або обернено яйцевидна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком. Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років. М'якуш плодів містить близько 27% цукрів (переважно сахароза), понад 2,5% органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1%), бета-каротин (1,6 мг%), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг%), залізо, срібло тощо. У насінні є жирна олія (30-50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41%), галактоза (44%), глюкуронова кислота (16%), мінеральні та білкові речовини. Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь. Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазіатських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60% цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму. Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи. З насіння абрикос також роблять олію. На стовбурах і гілках абрикоси виділяється камедь, з якого виготовляють клей та масляні емульсії. З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри. Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід. В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3-4-й рік. Урожайність до 100-300 ц/га. Шкідниками абрикоси є: галиця вічкова, златка чорна, казарка, коренегриз звичайний, короїд зморшкуватий, листокрутка вишнева, міль плодова, плодожерка східна.
Література
- Гончаренко В.І., Калінович Н.О. Флора судинних рослин Шацького національного природного парку // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Сер.: Біологічні науки. - 2009. - №2. - С.5-17.
View source - Кузярін О.Т. Судинні рослини території торфовища "Білогорща” (м. Львів) // Наукові основи збереження біотичної різноманітності. - 2010. - Т.1(8), №1. - С.75-90.
View source
Веб ресурс
Експерти
- Олександр КУЗЯРІН к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Rosales
Rosaceae
