НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Cephalanthera longifolia
(L.) Fritsch. - Булатка довголиста
Синонім
- Cephalanthera ensifolia (Sw.) Rich.
- Cephalanthera grandiflora S.F.Gray
- Serapias helleborine var. longifolia L.
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
RDBUkr: Рідкісні
RDBUkr: Рідкісні
Цінність виду
Лікарська рослина; Декоративний вид
Лікарська рослина; Декоративний вид
Примітки
Охороняється у Великій Британії, Франції, Фінляндії, Росії.
Охороняється у Великій Британії, Франції, Фінляндії, Росії.
Детально
Булатка довголиста є палеарктичним видом, широко розповсюдженим на теренах Європи та Азії. На європейському субконтиненті вона зустрічається практично в усіх країнах, включно з такими островними державами як Велика Британія та Ірландія. На Сході ареал охоплює лише регіони з відносно теплим кліматом: Західну Азію, Кавказ, Передкавказзя, Афганістан, Пакистан, Індію, Гімалаї, Таджикистан, Китай, Японію, Корейський півострів. Найпівнічніший з азійських осередків знаходиться в Башкирії. Крім того, цей вид характерний для Середземномор'я, в тому числі і для північного узбережжя Африки. Тут булатку довголисту знайдено в Алжирі, Тунісі, Марокко. В Україні ця орхідея поширена в Карпатах, Закарпатті, Поліссі, Гірському Криму, Лісостепу, рідко — в степових районах. Зростає у світлих скельно- і пухнастодубових, тінистих букових широколистяних лісах, частіше — на галявинах і узліссях. В горах трапляється на висотах до 1200–1500 м над рівнем моря.[3] Щільність популяцій низька, на вирубках, в лісах з високою чисельністю оленів та в місцях, де випасають худобу, вони знаходяться у пригніченому стані. Рослина тіньовитривала, до вологості та кислотності ґрунту не вибаглива. Росте як на вапнякових ґрунтах, з добре розвиненим гумусовим шаром, так і на бідних — скелястих, інколи на заболочених торф'янистих. Запилювачами є бджоли, самозапилення відсутнє. Процес запилення у цієї орхідеї протікає дуже незвично. Пиляк розкривається ще в бутоні, при цьому частина пилку немовби виштовхується у вигляді стовпчиків. У міру дозрівання квітки рильце нахиляється вперед, витягаючи за собою пилкові стовпчики з пиляків. Варто бджолі зачепити голівкою квітку, як вся крихка споруда розсипається, обсипаючи комаху хмарою пилку. Хоча квітки нектару не містять, але солодка речовина міститься в виростах на кінці губи. Насіння переноситься вітром. В природі булаткою довголистою живляться олені. Трав'яниста рослина 15-60 см заввишки. Кореневище горизонтальне, коротке, з корінцями двох видів. Тонкі корінці утворюють мікоризу з симбіотичним грибом, за її допомогою відбувається всмоктування поживних речовин з ґрунту. Товсте коріння не містить грибних гіфів, в ньому відкладаються запаси поживних речовин. Стебло голе, пряме або трохи звивисте. Листки чергові, лінійно-ланцетні, загострені, 7-16 см завдовжки. Приквітки короткі, лише нижні довші за зав'язь. Суцвіття не густе, складається з 3-10 (рідко до 20) великих квіток. Зовнішні листочки оцвітини ланцетні, завдовжки 12-16 мм, внутрішні — довгасто-еліптичні, коротші від зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, разом з ними складена на кшталт квітки дзвоника. Загалом оцвітина біла, лише губа має жовту пляму. Зав'язь скручена, сидяча, до 1 см завдовжки. Плід — суха довгаста коробочка, що розтріскується псля дозрівання. Насіння дрібне, пилоподібне. Квітне у травні-червні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням і вегетативно. Рідкісний вид, чисельність якого зменшується через освоєння території, вирубку лісів, заміну букових насаджень на хвойні, зривання на букети. В Україні охороняється в природних заповідниках: Карпатському біосферному, Рівненському, Канівському, Кримському, «Мис Мартьян», Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Розточчя»; національних природних парках: Карпатському, Вижницькому, Ужанському, Яворівському, Шацькому, «Синевир», «Подільські Товтри», «Сколівські Бескиди», «Святі гори». Вирощують в Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка НАН України. Має наукове значення як рідкісна рослина зі складною біологією розвитку. Використувється в декоративному садівництві, оскільки квітки цього виду нагадують збільшені суцвіття конвалії.
Булатка довголиста є палеарктичним видом, широко розповсюдженим на теренах Європи та Азії. На європейському субконтиненті вона зустрічається практично в усіх країнах, включно з такими островними державами як Велика Британія та Ірландія. На Сході ареал охоплює лише регіони з відносно теплим кліматом: Західну Азію, Кавказ, Передкавказзя, Афганістан, Пакистан, Індію, Гімалаї, Таджикистан, Китай, Японію, Корейський півострів. Найпівнічніший з азійських осередків знаходиться в Башкирії. Крім того, цей вид характерний для Середземномор'я, в тому числі і для північного узбережжя Африки. Тут булатку довголисту знайдено в Алжирі, Тунісі, Марокко. В Україні ця орхідея поширена в Карпатах, Закарпатті, Поліссі, Гірському Криму, Лісостепу, рідко — в степових районах. Зростає у світлих скельно- і пухнастодубових, тінистих букових широколистяних лісах, частіше — на галявинах і узліссях. В горах трапляється на висотах до 1200–1500 м над рівнем моря.[3] Щільність популяцій низька, на вирубках, в лісах з високою чисельністю оленів та в місцях, де випасають худобу, вони знаходяться у пригніченому стані. Рослина тіньовитривала, до вологості та кислотності ґрунту не вибаглива. Росте як на вапнякових ґрунтах, з добре розвиненим гумусовим шаром, так і на бідних — скелястих, інколи на заболочених торф'янистих. Запилювачами є бджоли, самозапилення відсутнє. Процес запилення у цієї орхідеї протікає дуже незвично. Пиляк розкривається ще в бутоні, при цьому частина пилку немовби виштовхується у вигляді стовпчиків. У міру дозрівання квітки рильце нахиляється вперед, витягаючи за собою пилкові стовпчики з пиляків. Варто бджолі зачепити голівкою квітку, як вся крихка споруда розсипається, обсипаючи комаху хмарою пилку. Хоча квітки нектару не містять, але солодка речовина міститься в виростах на кінці губи. Насіння переноситься вітром. В природі булаткою довголистою живляться олені. Трав'яниста рослина 15-60 см заввишки. Кореневище горизонтальне, коротке, з корінцями двох видів. Тонкі корінці утворюють мікоризу з симбіотичним грибом, за її допомогою відбувається всмоктування поживних речовин з ґрунту. Товсте коріння не містить грибних гіфів, в ньому відкладаються запаси поживних речовин. Стебло голе, пряме або трохи звивисте. Листки чергові, лінійно-ланцетні, загострені, 7-16 см завдовжки. Приквітки короткі, лише нижні довші за зав'язь. Суцвіття не густе, складається з 3-10 (рідко до 20) великих квіток. Зовнішні листочки оцвітини ланцетні, завдовжки 12-16 мм, внутрішні — довгасто-еліптичні, коротші від зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, разом з ними складена на кшталт квітки дзвоника. Загалом оцвітина біла, лише губа має жовту пляму. Зав'язь скручена, сидяча, до 1 см завдовжки. Плід — суха довгаста коробочка, що розтріскується псля дозрівання. Насіння дрібне, пилоподібне. Квітне у травні-червні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням і вегетативно. Рідкісний вид, чисельність якого зменшується через освоєння території, вирубку лісів, заміну букових насаджень на хвойні, зривання на букети. В Україні охороняється в природних заповідниках: Карпатському біосферному, Рівненському, Канівському, Кримському, «Мис Мартьян», Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Розточчя»; національних природних парках: Карпатському, Вижницькому, Ужанському, Яворівському, Шацькому, «Синевир», «Подільські Товтри», «Сколівські Бескиди», «Святі гори». Вирощують в Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка НАН України. Має наукове значення як рідкісна рослина зі складною біологією розвитку. Використувється в декоративному садівництві, оскільки квітки цього виду нагадують збільшені суцвіття конвалії.
Література
- Волуца О.Д., Чорней І.І. Родина зозулинцеві у флорі північної Бесарабії // Заповідна справа в Україні. - 2009. - т.15, вип.2. - С.26-31.
View source - Літопис природи. Природний заповідник «Медобори». 2018, т.26. – Гримайлів, 2019. – 509 с.
- Червона книга України. Рослинний світ / М-во охорони навколиш. природ. середовища України, Нац. акад. наук України; за ред. Я. П. Дідуха. – Київ: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 c.
View source
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Asparagales
Orchidaceae
