НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Scarabaeus typhon
(Fischer von Waldheim, 1823) - Скарабей-тифон
Синонім
- Ateuchus typhon Fischer, 1823
- Ateuchus affinis Brullé, 1832
- Scarabaeus affinis Brullé, 1832
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Подібний до Скарабея священного (Scarabaeus sacer). Відмінності у цих двох видів загалом незначні: у Скарабея-тифона середня вирізка наличника ширша, напівкругла, а бічні майже трикутні; у Священного скарабея ж усі вирізки між зубцями наличника напівкруглі, при цьому середня дещо ширша від бічних. За поширенням тифон проникає дальше на північ, ніж Скарабей священний. Розповсюджений далі на північ від інших видів роду. Найпівнічніші знахідки: в Україні — околиці Кам'янця-Подільськогоа, південь Житомирської області, південь Чернігівської області; в Росії — південь Воронізької, південь Курської і Самарської областей; далі на схід границя ареалу проходить північніше Уральська; в Казахстані — північніше Актюбинська, а південна границя в Казахстані проходить приблизно по лінії Мангишлак — Аральське море — Балхаш. В Західній Європі поширений на Піренейському півострові, півдні Франції, Італії, Угорщині, Румунії і на всій території Балканського півострова. Трапляється також в Криму, Предкавказзі і Закавказзі. В Середній Азії відомий тільки з Копет-Дагу. Живе також в Малій і Передній Азії, Ірані і північно-західному Афганістані, південній Монголії і на півночі Китаю (від провінції Синьцзян до півдня провінції Хэйлунцзян), на півночі Корейського півострова. Вид приурочений переважно до ділянок з піщаним ґрунтом. Активний переважно у нічний час. Жуки попадаються з середини травня до кінця вересня, але у другій половині літа трапляється рідко. В горах піднімається до 2000 м н.р.м, наприклад у Вірменії. Жуки, злітаються до куп екскрементів, роблять з них кульки різного розміру, іноді значно превщуючі розміри самого жука. Ці кульки жуки відкочують на відстань десятків метрів і у сприятливих місцях закопують в землю, де поїдаються одним або двома жуками. В процесі сспільного перекочування кульок утворюються пари, які починають працювати спільно і запасати їжу для нащадків. З цією метою самці і самки викопують нірки, що закінчуються на глибині 10-30 см гніздовою камерою. У них відбувається спаровування, після чого самець звичайно покидає гніздо, а самка приступає до виготовлення одного або двох-трьох грушеподібних куль з гною. В їхній звуженій частині у круглу "колисочку" і відкладається яйце, після чого вхід в нірку засипається. Стадія яйця триває 5-12 днів, личинки 30-35 днів, лялечки — близько двох тижнів. Запліднені самки здатні за період активності викопати понад десять нір-гнізд. Жуки, після перетворення з лялечок, залишаються в середині "колисочок" тривалий час, поки осінні або весняні дощі не розмочать і не пом'якшать їх, а іноді в них зимують.
Подібний до Скарабея священного (Scarabaeus sacer). Відмінності у цих двох видів загалом незначні: у Скарабея-тифона середня вирізка наличника ширша, напівкругла, а бічні майже трикутні; у Священного скарабея ж усі вирізки між зубцями наличника напівкруглі, при цьому середня дещо ширша від бічних. За поширенням тифон проникає дальше на північ, ніж Скарабей священний. Розповсюджений далі на північ від інших видів роду. Найпівнічніші знахідки: в Україні — околиці Кам'янця-Подільськогоа, південь Житомирської області, південь Чернігівської області; в Росії — південь Воронізької, південь Курської і Самарської областей; далі на схід границя ареалу проходить північніше Уральська; в Казахстані — північніше Актюбинська, а південна границя в Казахстані проходить приблизно по лінії Мангишлак — Аральське море — Балхаш. В Західній Європі поширений на Піренейському півострові, півдні Франції, Італії, Угорщині, Румунії і на всій території Балканського півострова. Трапляється також в Криму, Предкавказзі і Закавказзі. В Середній Азії відомий тільки з Копет-Дагу. Живе також в Малій і Передній Азії, Ірані і північно-західному Афганістані, південній Монголії і на півночі Китаю (від провінції Синьцзян до півдня провінції Хэйлунцзян), на півночі Корейського півострова. Вид приурочений переважно до ділянок з піщаним ґрунтом. Активний переважно у нічний час. Жуки попадаються з середини травня до кінця вересня, але у другій половині літа трапляється рідко. В горах піднімається до 2000 м н.р.м, наприклад у Вірменії. Жуки, злітаються до куп екскрементів, роблять з них кульки різного розміру, іноді значно превщуючі розміри самого жука. Ці кульки жуки відкочують на відстань десятків метрів і у сприятливих місцях закопують в землю, де поїдаються одним або двома жуками. В процесі сспільного перекочування кульок утворюються пари, які починають працювати спільно і запасати їжу для нащадків. З цією метою самці і самки викопують нірки, що закінчуються на глибині 10-30 см гніздовою камерою. У них відбувається спаровування, після чого самець звичайно покидає гніздо, а самка приступає до виготовлення одного або двох-трьох грушеподібних куль з гною. В їхній звуженій частині у круглу "колисочку" і відкладається яйце, після чого вхід в нірку засипається. Стадія яйця триває 5-12 днів, личинки 30-35 днів, лялечки — близько двох тижнів. Запліднені самки здатні за період активності викопати понад десять нір-гнізд. Жуки, після перетворення з лялечок, залишаються в середині "колисочок" тривалий час, поки осінні або весняні дощі не розмочать і не пом'якшать їх, а іноді в них зимують.
Література
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Arthropoda
Hexapoda
Insecta
Coleoptera
Scarabaeidae
