НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Oryctes nasicornis
(Linnaeus, 1758) - Жук-носоріг європейський
Синонім
- Scarabaeus nasicornis Linnaeus, 1758
Народна назва
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Oryctes (Oryctes) nasicornis (Linnaeus, 1758) Довжина тіла 25-43 мм. Тіло жука довгасте, опукле, широке; жук блискучий, темно-бурочервоного кольору, низ і стегна значно світліші, жовтувато-червоно-бурого кольору. Голова невелика. У самця більшу частину голови займає ріг, у самиці ріг маленький. Надкрила довгасті, опуклі, з добре розвиненими плечовими горбиками. Груди в густих невеликих крапках і густих бурих волосках. Передні гомілки широкі, на кінці із зубцями, копальні. Жуки летять уночі на світло. Жуки не харчуються, у них відсутній ротовий апарат. Європа, Північна Африка, Близький Схід (Передкавказзя, Кавказ, Північно-Східна Туреччина, Північно-Східний Іран). Природний ареал виду охоплює зону широколистяних лісів і лісостеп Європи. Здатність жука розвиватися в місцях скупчення органіки, що не промерзає, — купах перепрілого гною, компосту, — дозволила виду проникнути північніше від основної частини природного ареалу. В Україні відомий з усієї території, переважно номінативний підвид. Вологі ліси, долини, залишки деревної рослинності — опале листя, гнилі пні, гній, компостні купи. Жуки активні з кінця червня до кінця липня у вечірні й нічні години. Удень жуки малоактивні, ховаються. Самиці відкладають яйця в порохнявих пнях різних листяних порід, городніх компостах, у купах тирси і опилок тощо. З яєць личинки виходять улітку й мають типовий для родини зовнішній вигляд, часом досягаючи довжини в 12 см. Стадія личинки триває 3-4 роки. Личинки наприкінці свого розвитку забираються в прошарок на границі ґрунту й живильного субстрату. Стадія лялечки — 2 тижні. Виділяють до 19 підвидів через вкрай високу поліморфність виду, проте не всі ентомологи підтримують таке розділення.
Oryctes (Oryctes) nasicornis (Linnaeus, 1758) Довжина тіла 25-43 мм. Тіло жука довгасте, опукле, широке; жук блискучий, темно-бурочервоного кольору, низ і стегна значно світліші, жовтувато-червоно-бурого кольору. Голова невелика. У самця більшу частину голови займає ріг, у самиці ріг маленький. Надкрила довгасті, опуклі, з добре розвиненими плечовими горбиками. Груди в густих невеликих крапках і густих бурих волосках. Передні гомілки широкі, на кінці із зубцями, копальні. Жуки летять уночі на світло. Жуки не харчуються, у них відсутній ротовий апарат. Європа, Північна Африка, Близький Схід (Передкавказзя, Кавказ, Північно-Східна Туреччина, Північно-Східний Іран). Природний ареал виду охоплює зону широколистяних лісів і лісостеп Європи. Здатність жука розвиватися в місцях скупчення органіки, що не промерзає, — купах перепрілого гною, компосту, — дозволила виду проникнути північніше від основної частини природного ареалу. В Україні відомий з усієї території, переважно номінативний підвид. Вологі ліси, долини, залишки деревної рослинності — опале листя, гнилі пні, гній, компостні купи. Жуки активні з кінця червня до кінця липня у вечірні й нічні години. Удень жуки малоактивні, ховаються. Самиці відкладають яйця в порохнявих пнях різних листяних порід, городніх компостах, у купах тирси і опилок тощо. З яєць личинки виходять улітку й мають типовий для родини зовнішній вигляд, часом досягаючи довжини в 12 см. Стадія личинки триває 3-4 роки. Личинки наприкінці свого розвитку забираються в прошарок на границі ґрунту й живильного субстрату. Стадія лялечки — 2 тижні. Виділяють до 19 підвидів через вкрай високу поліморфність виду, проте не всі ентомологи підтримують таке розділення.
Література
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Arthropoda
Hexapoda
Insecta
Coleoptera
Dynastidae
