НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Argiope bruennichi
(Scopoli, 1772) - Арґіопа тигрова
Синонім
- Aranea bruennichi Scopoli, 1772
- Aranea brünnichii Scopoli, 1772
- Argiope acuminata Franganillo, 1920
- Argiope zabonica (Chamberlin, 1924)
Народна назва
Арґіопа Брюнніха
Арґіопа Брюнніха
Зображення
Природоохоронний статус
No status defined
No status defined
Цінність виду
Примітки
Детально
Яскравий павук з родини колопрядів, зі смугастим жовто-чорно-білим черевцем. Поширений у помірному й субтропічному поясах Палеарктики, зокрема в Україні. Живиться дрібними прямокрилими, іншими комахами. Отрута слабка, для людини безпечна. Самиці аргіопи схильні до канібалізму самців, проте він не є обов'язковим. Видову латинську назву надано на честь данського зоолога і мінералога Мортена Брюнніха. Поширений у помірному й субтропічному поясі Європи, Середній Азії, Китаї, Далекому Сході, Японії. Зустрічається по всій території України окрім гір. Дослідження ДНК різних популяцій аргіопи Брюнніха виявило дві основні генетичні лінії в межах виду, які розійшлися приблизно 800 тисяч років тому. Європейські аргіопи більш одноманітні за генетичними особливостями, тому припускають, що вони розселилися з одного рефугіуму (можливо, на Південному Кавказі) після льодовикового періоду. З європейської популяції походять і середньоазійські павуки. До 1930 року більшість європейських аргіоп тигрових зустрічалися лише у теплих і вологих районах Середземномор'я, приморської Франції, західної Німеччини, Північного Причорномор'я з одним винятком — популяції в районі Берліна. Але після 1930-х років почалася активна експансія виду на північ. У 1940-х роках його представників завезли на Британські острови, де вони розповсюдилися. У визначнику павуків СРСР 1971 року північною межею поширення аргіопи тигрової названий 52° північної широти (північний кордон України, південні межі Брянської, Тамбовської, Орловської, Самарської областей Росії). У 1990-х-2000-х роках було зафіксовано появу аргіоп у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Прибалтиці, центральній частині Росії (зокрема в Московській, Тульській областях, Удмуртії, Татарстані, Чувашії). Представники нових північних популяцій аргіопи тигрової дрібніші за південних та краще пристосовані до холодного клімату з коротким літом, що залежить від генетичних особливостей, частина з яких набута через схрещування з далекосхідними родичами. З іншого боку експансії теплолюбного виду сприяє глобальне потепління, вирубування лісів та розвиток залізничного сполучення і торгівлі між Європою та Азією. Живляться в основному кониками, сарановими, бджолами, іншими комахами. Павук помічає комаху, що потрапила в сітку, підбігає до неї, випускає широку стрічку павутиння та рухами задніх ніг швидко обертає жертву, замотуючи її в кокон. Після цього кусає її та вводить отруту, яка є одночасно травним соком. Отрута аргіопи тигрової безпечна для людини, а довжина кігтиків хеліцер недостатня, щоб прокусити шкіру людини. Павук вагою 400 мг має всього 0,4 мікролітри отрути, яка містить близько 2 мікрограмів білку. В дослідах на таргані чорному та хрущаку борошняному встановлено, що отрута аргіопи діє в першу чергу як паралітичний агент, знерухомлюючи м'язи комахи. Отрути одної дорослої самиці було недостатньо, щоб вбити чорного таргана. Розвиток триває у теплий період року з травня до вересня, у південній частині ареалу — з квітня до грудня. У серпні самиця аргіопи робить декілька глечикоподібних жовтуватих коконів, куди відкладає кілька сотень яєць. Кокони ззовні вкриті щільним павутинням, що нагадує пергамент, а всередині павутина більш розпушена і забезпечує збереження яєць взимку. Розміри кокона — 2 см у довжину, 1,5–2 см у діаметрі, ширина «горлянки» близько 1 см. Навесні з яєць виходять маленькі павучки, кожен з яких приблизно через тиждень починає будувати власну ловильну павутину. У період цього тижня вони розселяються, іноді здіймаючись у повітря на павутинках. Статевозрілі самці шукають самиць за запахом їхніх феромонів. Після спарювання самиця часто з'їдає самця, хоча деяким вдається втекти і запліднити ще одну самицю. Якість нащадків при цьому не залежить від того, чи з'їсть самиця самця, тому причини канібалізму в аргіоп лишаються невідомими.
Яскравий павук з родини колопрядів, зі смугастим жовто-чорно-білим черевцем. Поширений у помірному й субтропічному поясах Палеарктики, зокрема в Україні. Живиться дрібними прямокрилими, іншими комахами. Отрута слабка, для людини безпечна. Самиці аргіопи схильні до канібалізму самців, проте він не є обов'язковим. Видову латинську назву надано на честь данського зоолога і мінералога Мортена Брюнніха. Поширений у помірному й субтропічному поясі Європи, Середній Азії, Китаї, Далекому Сході, Японії. Зустрічається по всій території України окрім гір. Дослідження ДНК різних популяцій аргіопи Брюнніха виявило дві основні генетичні лінії в межах виду, які розійшлися приблизно 800 тисяч років тому. Європейські аргіопи більш одноманітні за генетичними особливостями, тому припускають, що вони розселилися з одного рефугіуму (можливо, на Південному Кавказі) після льодовикового періоду. З європейської популяції походять і середньоазійські павуки. До 1930 року більшість європейських аргіоп тигрових зустрічалися лише у теплих і вологих районах Середземномор'я, приморської Франції, західної Німеччини, Північного Причорномор'я з одним винятком — популяції в районі Берліна. Але після 1930-х років почалася активна експансія виду на північ. У 1940-х роках його представників завезли на Британські острови, де вони розповсюдилися. У визначнику павуків СРСР 1971 року північною межею поширення аргіопи тигрової названий 52° північної широти (північний кордон України, південні межі Брянської, Тамбовської, Орловської, Самарської областей Росії). У 1990-х-2000-х роках було зафіксовано появу аргіоп у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Прибалтиці, центральній частині Росії (зокрема в Московській, Тульській областях, Удмуртії, Татарстані, Чувашії). Представники нових північних популяцій аргіопи тигрової дрібніші за південних та краще пристосовані до холодного клімату з коротким літом, що залежить від генетичних особливостей, частина з яких набута через схрещування з далекосхідними родичами. З іншого боку експансії теплолюбного виду сприяє глобальне потепління, вирубування лісів та розвиток залізничного сполучення і торгівлі між Європою та Азією. Живляться в основному кониками, сарановими, бджолами, іншими комахами. Павук помічає комаху, що потрапила в сітку, підбігає до неї, випускає широку стрічку павутиння та рухами задніх ніг швидко обертає жертву, замотуючи її в кокон. Після цього кусає її та вводить отруту, яка є одночасно травним соком. Отрута аргіопи тигрової безпечна для людини, а довжина кігтиків хеліцер недостатня, щоб прокусити шкіру людини. Павук вагою 400 мг має всього 0,4 мікролітри отрути, яка містить близько 2 мікрограмів білку. В дослідах на таргані чорному та хрущаку борошняному встановлено, що отрута аргіопи діє в першу чергу як паралітичний агент, знерухомлюючи м'язи комахи. Отрути одної дорослої самиці було недостатньо, щоб вбити чорного таргана. Розвиток триває у теплий період року з травня до вересня, у південній частині ареалу — з квітня до грудня. У серпні самиця аргіопи робить декілька глечикоподібних жовтуватих коконів, куди відкладає кілька сотень яєць. Кокони ззовні вкриті щільним павутинням, що нагадує пергамент, а всередині павутина більш розпушена і забезпечує збереження яєць взимку. Розміри кокона — 2 см у довжину, 1,5–2 см у діаметрі, ширина «горлянки» близько 1 см. Навесні з яєць виходять маленькі павучки, кожен з яких приблизно через тиждень починає будувати власну ловильну павутину. У період цього тижня вони розселяються, іноді здіймаючись у повітря на павутинках. Статевозрілі самці шукають самиць за запахом їхніх феромонів. Після спарювання самиця часто з'їдає самця, хоча деяким вдається втекти і запліднити ще одну самицю. Якість нащадків при цьому не залежить від того, чи з'їсть самиця самця, тому причини канібалізму в аргіоп лишаються невідомими.
Література
Веб ресурс
Експерти
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Animalia
Eumetazoa
Arthropoda
Chelicerata
Arachnida
Araneae
Araneidae
