НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Державний природознавчий музей
Центр даних з біорізноманіття
Carex humilis
Leyss. - Осока низька
Синонім
- Carex buschiorum Kolak.
- Carex gesneri Suter, 1807
Народна назва
Осока приземкувата
Осока приземкувата
Зображення
Природоохоронний статус
Reg
Reg
Цінність виду
Кормові культури
Кормові культури
Примітки
В Україні осока низька занесена в списки охоронюваних рослин в 11 областях, а в Росії — в місцеві Червоні книги 6 адміністративних одиниць. Рослинні угруповання за участю осоки низької є рідкісними та занесені до Зеленої книги України.
В Україні осока низька занесена в списки охоронюваних рослин в 11 областях, а в Росії — в місцеві Червоні книги 6 адміністративних одиниць. Рослинні угруповання за участю осоки низької є рідкісними та занесені до Зеленої книги України.
Детально
Осока низька належить до рослин із західно-палеарктичним типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Євразії. В Європі вона відсутня лише на півночі субконтиненту. В Азії поширена від Кавказу і Надволжя на заході через Сибір аж до Далекого Сходу, включно із Китаєм, Корейським півостровом та Японським архіпелагом. В Україні цей вид поширений у північно-східній частині степового поясу, подекуди проникаючи і в зону лісостепу. В лісових областях цей вид трапляється спорадично у світлих розріджених лісах, такі осередки існують у Поліссі, Карпатах, Криму. Рослина морозостійка, світлолюбна, посухостійка — здатна ефективно використовувати запаси ґрунтової вологи завдяки розвинутій кореневій системі, що проникає на глибину до 40 см. Зростає на рівнинах у степах та на добре прогрітих суходільних луках, особливо у місцях близького залягання вапняків та крейди. Крім того, осока низька трапляється у нижньому та середньому поясі гір, де займає остепнені соснові, модринові, дубові та мішані ліси, сухі трав'янисті схили, щебенисті гірські степи. В Альпах вона не підіймається вище за 1500 м, на Кавказі відмічена на висотах 1300-2500 м. У горах осока низька є типовим видом особливих фітоценозів — «знижених Альп». На теренах України ця осока входить до рослинного угруповання, називаного Pineta sylvestris. Такий фітоценоз утворений сосною звичайною, під гіллям якої у трав'яному покриві панує саме цей вид. Крім того, у степовій зоні за участю осоки низької утворюються рослинні угруповання, які об'єднують у формацію Cariceta humilis. Ця формація має в Україні три ексклави: подільський, середньоруський та кримський, в кожному з яких співдомінантами осоки низької виступають різні види рослин. Найчастіше разом із нею зростають такі трави як костриця валіська, ковила волосиста та найкрасивіша, стоколос прибережний, келерія гребінчаста. Розмножується вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається шляхом поділу кореневища, проте, через його незначну довжину дочірні особини зростають у притул до материнської, утворюючи щільні дернини. З часом така дернина розростається своїми краями, тоді як її центральна частина поступово відмирає. Внаслідок цього процесу дернина інколи набуває вигляду підкови чи кільця, яке поступово ділиться на окремі частини, кожна з яких започатковує нову колонію-клон. Цвітіння відбувається наприкінці квітня — початку травня. Запилення здійснюється за допомогою вітру. У поширенні насіння певну роль відіграють мурахи (мірмекохорія). У природі осока низька відіграє важливу роль в харчуванні диких тварин. Її листям ласують сарни, зайці, бабаки. Деякою мірою вона сприяє утворенню чорноземів, особливо у кримських яйлах на малопотужних карбонатних ґрунтах. Осока низька є цінним кормом для худоби, яка споживає молоді, ще не загрубілі пагони навесні й початку літа. Особливо полюбляють їсти цю траву вівці та коні. Серед корисних господарських ознак слід зазначити здатність швидко відновлюватись після ушкодження тваринами та стійкість до витоптування. Не зважаючи на це, в окремих регіонах цей вид став рідкісним. Чинниками, що несприятливо впливають на чисельність цієї рослини, є степові пожежі, надмірне випасання худоби, вузька еколого-ценотична амплітуда виду.
Осока низька належить до рослин із західно-палеарктичним типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Євразії. В Європі вона відсутня лише на півночі субконтиненту. В Азії поширена від Кавказу і Надволжя на заході через Сибір аж до Далекого Сходу, включно із Китаєм, Корейським півостровом та Японським архіпелагом. В Україні цей вид поширений у північно-східній частині степового поясу, подекуди проникаючи і в зону лісостепу. В лісових областях цей вид трапляється спорадично у світлих розріджених лісах, такі осередки існують у Поліссі, Карпатах, Криму. Рослина морозостійка, світлолюбна, посухостійка — здатна ефективно використовувати запаси ґрунтової вологи завдяки розвинутій кореневій системі, що проникає на глибину до 40 см. Зростає на рівнинах у степах та на добре прогрітих суходільних луках, особливо у місцях близького залягання вапняків та крейди. Крім того, осока низька трапляється у нижньому та середньому поясі гір, де займає остепнені соснові, модринові, дубові та мішані ліси, сухі трав'янисті схили, щебенисті гірські степи. В Альпах вона не підіймається вище за 1500 м, на Кавказі відмічена на висотах 1300-2500 м. У горах осока низька є типовим видом особливих фітоценозів — «знижених Альп». На теренах України ця осока входить до рослинного угруповання, називаного Pineta sylvestris. Такий фітоценоз утворений сосною звичайною, під гіллям якої у трав'яному покриві панує саме цей вид. Крім того, у степовій зоні за участю осоки низької утворюються рослинні угруповання, які об'єднують у формацію Cariceta humilis. Ця формація має в Україні три ексклави: подільський, середньоруський та кримський, в кожному з яких співдомінантами осоки низької виступають різні види рослин. Найчастіше разом із нею зростають такі трави як костриця валіська, ковила волосиста та найкрасивіша, стоколос прибережний, келерія гребінчаста. Розмножується вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається шляхом поділу кореневища, проте, через його незначну довжину дочірні особини зростають у притул до материнської, утворюючи щільні дернини. З часом така дернина розростається своїми краями, тоді як її центральна частина поступово відмирає. Внаслідок цього процесу дернина інколи набуває вигляду підкови чи кільця, яке поступово ділиться на окремі частини, кожна з яких започатковує нову колонію-клон. Цвітіння відбувається наприкінці квітня — початку травня. Запилення здійснюється за допомогою вітру. У поширенні насіння певну роль відіграють мурахи (мірмекохорія). У природі осока низька відіграє важливу роль в харчуванні диких тварин. Її листям ласують сарни, зайці, бабаки. Деякою мірою вона сприяє утворенню чорноземів, особливо у кримських яйлах на малопотужних карбонатних ґрунтах. Осока низька є цінним кормом для худоби, яка споживає молоді, ще не загрубілі пагони навесні й початку літа. Особливо полюбляють їсти цю траву вівці та коні. Серед корисних господарських ознак слід зазначити здатність швидко відновлюватись після ушкодження тваринами та стійкість до витоптування. Не зважаючи на це, в окремих регіонах цей вид став рідкісним. Чинниками, що несприятливо впливають на чисельність цієї рослини, є степові пожежі, надмірне випасання худоби, вузька еколого-ценотична амплітуда виду.
Література
Веб ресурс
Експерти
- Олександр КУЗЯРІН к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com
Таксономічна належність
Biota
Eukaryota
Plantae
Viridiplantae
Tracheophyta
Euphyllophytina
Magnoliopsida
Poales
Cyperaceae
