• pinnata

Опис

Сюди відносяться 9 вельми великих багаторічників з великими голівками квіток, іноді кулястими. У дикорослих американських видів голівка суцвіття завжди складається з квіток двох родів: по краях всього суцвіття розташовані язичкові, або неплодящі, квітки (як у соняшника), зазвичай білого кольору, а в середині (в диску) дрібні трубчасті жовті квіти, що приносять плоди. У наших садах ці форми трапляються зрідка, але більшість жоржин всіх відтінків відноситься до маси садових різновидів та махрових сортів, у яких усі серединні квітки перетворені культурою в неплодящі язичкові, внаслідок чого всі суцвіття стає щільнішим, повнішим, доходячи до кулястої форми і різних тонів забарвлення, нерідко навіть із барвистими квітами. Рід включає близько 35 видів. Ф.Ернандес відвідав Мексику в 1615 і помітив два вражаючі сорти жоржин, які він зазначив у своєму звіті про лікарські рослини Нової Іспанії, що була опублікована у 1651. Століттям пізніше французький ботанік Ніколя Жозеф Тьєрі де Менонвіль, що був відряджений до Мексики, щоб вкрасти кошеніль, що цінується за свій червоний барвник, зазначив у своїй офіційній доповіді (у 1787 році) дивовижно красиві квіти. Після цього насіння цих квітів були надіслані із ботанічного саду в Мехіко до Мадрида, де були висаджені і розквітли в жовтні 1789 року, і отримали назву Dahlia coccinea (так їх нарік голова Мадридського ботанічного саду Antonio José Cavanilles в 1791 році). Декілька зернин були надіслані до Англії, де вони були висаджені та зійшли, але пізніше квіти були втрачені. Між іншим, коли бульби жоржин були доставлені до Іспанії, передбачалося, що можна, дотримуючись індійської традиції, використовувати їх для задоволення гастрономічних інтересів, на зразок картоплі. Але смак бульб виявився невідповідним для європейських шлунків, проте монарх був так вражений квітами, що наказав вирощувати тільки в королівському саду палацу Ескуріал. А. Каванілліс, королівський ботанік, вивчивши рослину, дав їй не лише опис, а й іншу назву — Далія — зроблене ним від імені свого шведського колеги А. Даля, учня Карла Ліннея. Незважаючи на всі заходи, здійснювані для того, щоб зберегти мексиканське диво тільки в одному місці, не минуло й півтора десятка років, як воно з'явилося у Франції, і незабаром — Англії та Німеччини, Бельгії, Голландії. Німецький селекціонер Карл Людвіг Вільденов заперечив проти доречності назви «Далія» на тій підставі, що раніше її вже отримав один з південноамериканських чагарників, і запропонував перейменувати рослину в жоржин, на честь професора Петербурзької Академії наук Йоганна Готліба Георгі. Так що Росія виявилася певним чином причетною до походження слова, такого звичного сьогодні для наших вух. Але в наукових класифікаціях квітка таки іменується Dahlia. Знайомство флористів Голландії із жоржиною сталося в той час, коли коробка коріння жоржин була направлена з Мексики до Нідерландів. Тільки одна рослина пережила мандрівку, але заквітла вражаючими червоними квітками з гострими пелюстками. Розплідники в Європі схрестили цю рослину, що була названа Жоржина juarezii, з жоржинами, що були виявлені раніше: це прабатьки всіх сучасних гібридів жоржини. Ботанічний сад у Парижі отримав жоржини в 1802 році, знову ж таки з Мадрида. Другий вид, D.variabilis, був, нарешті, успішно вирощений в 1804 році садівником Holland House, Kensington, леді Холланд, який отримав насіння з Мадрида. Раннім розплідником жоржин був граф Леон-Шарль-де-ЛеЛ'єр Віль-Сюр-Арс, інтендант Шато-де-Сен-Клу, в 1806 році в своїх теплицях та садах, він вивів три дво-кольорових сорти жоржин (із чотирьох базових сортів). Потім трапилася неприємність: жоржини-Далії в Європі стали хиріти, і щоб врятувати їх, потрібна була експедиція на пошуки дикорослих видів, щоб провести схрещування з ними. Честь знахідки належить Олександру Гумбольдту і Еме Бонплану: п'ять років вони мандрували Америкою, побувавши у Венесуелі, Колумбії, Чилі, Перу, Бразилії, на Кубі, в США, і лише в горах Мексики на них так довго чекала удача. XIX століття називають золотим для жоржин, бо Європа пережила «жоржинову лихоманку». Ціни як на зрізані квіти, так і на бульби до того підскочили, що стали виникати легенди про те, як бідні садівники завдяки їй ставали чи не мільйонерами (втім, вкупі з «тюльпановою лихоманкою» — дуже можливо, що таке траплялося). З 1813 комерційні селекціонери займаються розведенням жоржин, створюючи тисячі сортів, як правило, обирали цю рослину за її неймовірні і яскраві квіти. На самому початку 1920-х років Радянський уряд закупив в США колекцію жоржин, яка була висаджена на Братцевскій станції нових культур. Жоржина була названа національною квіткою Мексики в 1963 році. Серед «диких» видів жоржин, що зростають в Америці слід вказати Dahlia imperialis, що сягає до 6 метрів висоти; квіти у ній двоякі: крайові — білі, неплідні, у невеликій кількості, а серединні — жовті, плідні; листя складні. Найпоширенішим видом у Європі (в садах) є Георгіна мінлива (лат. Dahlia variabilis) (і її численні форми), яка в дикому вигляді має різнокольорові крайові (язичкові) квіти і жовті в середині (трубчасті); з цього-то виду й пішла в безліч форм сучасних жоржин, які цвітуть у кінці літа і восени. В даний час ботанічні види в культурі не використовуються, поступившись місцем сортам гібридного походження об'єднаних під назвою Георгіна культурна, або мінлива (Dahlia × cultorum). Відомо більше 15 000 сортів.

Експерти

• Олександр КУЗЯРІН к.б.н., e-mail: kuzyarin@gmail.com